2021 року наукова спільнота України відзначає 200-річчя від народження Івана Васильовича Вернадського (1821–1884) – вченого-економіста, основоположника теорії потреб, історика і теоретика економічної науки, громадського та державного діяча, банкіра, професора кафедри політичної економії та статистики Київського університету Св. Володимира, публіциста і видавця, батька академіка Володимира Вернадського (1863–1945) та діда історика й правознавця Георгія Вернадського (1887–1973).
Враховуючи роль Івана Вернадського як вченого і педагога у формуванні академічної традиції, непересічне значення його діяльності для розвитку науки відділ економічної історії ДУ «Інститут економіки та прогнозування НАНУ» долучився до вшанування пам’яті видатного вченого оцифруванням та публікацією окремих творів з його наукового доробку. Звернення до них сьогодні обумовлено не тільки тим, що ці праці фактично перебувають поза науковим дискурсом і важкодоступні для сучасного читача, а й актуальністю проблем, порушених вченим. Так, у новому 54 випуску збірника наукових праць «Історія народного господарства та економічної думки України» вперше українською мовою перевидаються праці «Про зовнішню торгівлю» та «Що потрібно для землеробства», які були написані та опубліковані на сторінках науково-публіцистичних видань у середині ХІХ ст. Для розміщення в електронній бібліотеці Інституту відділ економічної історії оцифрував не менш актуальні для сьогодення праці вченого «Про земські банки», «Про обмін та торгівлю», «Про протекціонізм в Росії», «Про диференційні мита».
Стаття «Про зовнішню торгівлю» (1856) репрезентує цілісність наукових поглядів Івана Вернадського на природу, значення, рушійні сили та бар’єри зовнішньоторговельних відносин між народами. Ця праця містить цінні фактологічні дані про структуру, обсяги і динаміку зовнішньої торгівлі Російської імперії, а також висновки вченого щодо місця зовнішньої торгівлі в системі пріоритетів економічної політики держави. Сучасні реалії глобальної невизначеності та нестабільності, обумовлені інституційною і ринковою слабкістю національних держав перед викликами, породженими гібридними формами економічного глобалізму, вказують на важливість соціальних пріоритетів суспільного добробуту, народного благополуччя, державної безпеки, поборником яких був Іван Вернадський і які він відстоює у цій статті.
У короткому нарисі «Що потрібно для землеробства» (1864) Іван Вернадський, розглядаючи загальні умови економічного розвитку та активізації народних продуктивних сил, наголошує на значенні урядової політики сприяння землеробству. Окремо вчений зупиняється на значенні освіти в контексті формування споживчої культури і внутрішнього ринку для вітчизняної продукції та наукового знання як теоретичного базису раціонального землеробства. По-сучасному звучить і вимога забезпечення громадянських прав і рівності можливостей вільного користування землею як основним ресурсом і умовою господарського розвитку.
Відкриття ринку землі в Україні актуалізувало обговорення питання доцільності створення Державного земельного банку для забезпечення фермерських господарств довгостроковими фінансовими ресурсами. Проблема розвитку земельної іпотеки не нова, і була на порядку денному ще після скасування кріпацтва в Російській імперії. У лекції «Про земські банки» (1864), прочитаній Іваном Вернадським на зборах сільських господарів у Москві, вчений намагався окреслити принципи та напрями реформування державної банківської системи в рамках розбудови ринкового господарства, наголошував на необхідності надання довгострокових фінансових ресурсів для успішного розвитку аграрного підприємництва.
Стаття «Про обмін і торгівлю» (1865) є однією з найвідоміших робіт Івана Вернадського як теоретика ринкового господарства. У цій праці вчений представив критичний аналіз теорій обміну та збуту, попиту та пропозиції, запропонованих А. Смітом, Ж.-Б. Сеєм та Ф. Бастіа. Іван Вернадський ретельно проаналізував економічне значення обміну, виокремив різні його фази, форми та цілі, розглянув вплив конкуренції на ефективність обміну, узагальнив підходи до вимірювання ціни, охарактеризував причини зміни цін та роль у цьому спекуляцій. Особливу увагу автор приділив поняттю товарних ринків у контексті завдань внутрішньої та зовнішньої торгівлі. Іван Вернадський звернувся також до важливого й досі актуального питання митних союзів, а також системи вільного обміну товарами.
У світлі активного поширення неопротекціонізму у сучасному світі корисно буде ознайомитись із статтею «Про протекціонізм в Росії» (1865), в якій Іван Вернадський аналізує політичні та економічні підстави введення обмежувальних заходів. Вчений наголошує на тому, що захисні заходи можуть створювати привілеї деяким внутрішнім виробникам, проте у зовнішніх відносинах вони здебільшого знижують ділову довіру до країни. Зрештою, вчений, навіть враховуючи деякі позитивні сторони протекціоністської політики, доходить до висновку, що обмежувальні заходи в цілому не сприяють, а часто навіть затримують економічний розвиток країни.
Публікація маловідомих джерел української економічної думки, зокрема, творів І. Вернадського, спрямована на розширення історіографічної та фактологічної бази сучасних досліджень, актуалізацію засадничих положень політичної економії як основи розбудови ефективного конкурентоспроможного національного господарства задля забезпечення народного добробуту.
У цьогорічному випуску збірника наукових праць «Історія народного господарства та економічної думки України» (№ 54) також підготовлено спеціальний розділ до 200-річчя від народження Івана Вернадського, уточнено та доповнено бібліографію наукових та науково-публіцистичних праць вченого, вміщено перелік публікацій, присвячених його науково-педагогічній діяльності та економічній спадщині.
Більше про матеріали збірника «Історія народного господарства та економічної думки України» (№ 54) читайте тут
Зі статтями з нового випуску щорічника «Історія народного господарства та економічної думки України» можна ознайомитись на сайті видання http://ingedu.org.ua/
ЗУПИНИТИ ВІЙНУ!
Звернення ДУ «Інститут економіки та прогнозування НАН України»
В Україні війна. Її розв’язала Росія. «Русский мир» приніс нашому народові горе, смерть та розруху. Він намагається стерти з землі переважно російськомовні Харків, Суми і Маріуполь. Залишає на своєму шляху знищені села Слобожанщини, Чернігівщини та Київщини. Руки загарбників у крові невинних дітей. Цьому немає і ніколи не буде жодного виправдання.
Окупантів словами не зупинити, але мовчати не можна.
Ми звертаємся зі словами вдячності до наших захисників-військових, добровольців тероборони, добробатівців, волонтерів, мільйонів наших співвітчизників, які щодня роблять все, щоб забезпечити нас світлом, теплом та їжею.
Ми дякуємо всьому світові, який встав на захист наших прав та свобод. Ми ніколи не забудемо іноземних добровольців, які ризикують життям, захищаючи наші родини. Ми цінуємо підтримку міжнародної наукової спільноти. Ми чуємо при цьому і голоси російських громадян, але нас продовжують вбивати. Щодня. Щоночі. Жінок, дітей, старих та немічних людей.
Нас вбивають за те, що ми не хочемо «русского мира». За те, що ми захищаємо свою землю. За наш європейський вибір. За наше майбутнє.
Гармати змінюють та надають страшного сенсу взаємовідносинам історичних сусідів. Їх жнива – десятки тисяч вбитих та скалічених, мільйони біженців, знищені міста та села, зруйновані мости, спотворені долі.
Це – не наш вибір. Це – вибір країни-агресора. Але ми вистоїмо. Ми повернемося до нормального життя, до звичайних людських відносин. Ми змусимо нас поважати. І це відбудеться тим скоріше, чим міцнішими будуть всі ті, для кого життя кожної людини є дивом, а не «тріскою при рубанні дров».
Державне благословення вбивства – важкий морок середньовіччя. Весь світ бачить, як він опускається на Росію. Це – безвихідь. Щоб остаточно не потрапити до неї, треба зупинитися. Це перше, що треба зробити, щоб не перетворитися на вічного ізгоя, який всім заздрить, всім погрожує і всіх жахається.
Безумовна зупинка вогню та перемовини – перший крок від цієї прірви. Його треба робити негайно. Заради тих, чиї життя ще можна зберегти. Заради припинення цієї божевільної війни. Заради всіх тих, хто ще може після неї народитися.
