Ukrainian
English 
Треба визнати, що на зорі своєї незалежності Україна отримала в спадок від Союзу, що розпався, не лише порожні прилавки, а й промислові галузі, які уособлюють сьогодні передній край технологічного прогресу, — власну мікроелектроніку, виробництво комп’ютерів, супутників і авіакосмічну галузь. Йдеться, по суті, про індустріальну базу, без якої нині немислимі ні Інтернет, ні цифрові технології, ні «четверта промислова революція». Причому в ряді випадків країна не просто мала налагоджене виробництво, а й входила до когорти визнаних світових лідерів. При нормальному поступальному розвитку таких заділів вона могла б сьогодні перебувати в першому ешелоні технологічної еліти світу. У Китаю ж тоді не було ні Lenovo, ні Huawei, ні технологій 5G, а про український рівень промисловості він міг тільки мріяти. Внаслідок чого виробіток одного зайнятого в економіці Китаю був у 6–7 разів нижчий, ніж в Україні, а сам ВВП перевищував вітчизняний лише в 4,4 разу виключно завдяки гігантській армії праці: 642 мільйони чоловік проти 25 мільйонів в Україні. Що сталося далі, усім добре відомо. Китай пішов «недемократичним» шляхом еволюційних реформ, а Україна стала слідом за Росією копіювати «шокову терапію» Польщі, намагаючись за «500 днів» побудувати ринкову економіку, аналогічну західній. Хоча на самому Заході на це пішло близько 500 років... Про економічну базу країни за 29 років та тренди в цифрах до Дня Незалежності читайте у статті д.е.н., чл.-кореспондента НАН України, застцпника директора ДУ “Інститут економіки та прогнозування НАН України” С.О. Корабліна “Спадок і спадкоємці”, розміщеній на сайті zn,ua 20 серпня 2020 р.
ЗУПИНИТИ ВІЙНУ!
Звернення ДУ «Інститут економіки та прогнозування НАН України»
В Україні війна. Її розв’язала Росія. «Русский мир» приніс нашому народові горе, смерть та розруху. Він намагається стерти з землі переважно російськомовні Харків, Суми і Маріуполь. Залишає на своєму шляху знищені села Слобожанщини, Чернігівщини та Київщини. Руки загарбників у крові невинних дітей. Цьому немає і ніколи не буде жодного виправдання.
Окупантів словами не зупинити, але мовчати не можна.
Ми звертаємся зі словами вдячності до наших захисників-військових, добровольців тероборони, добробатівців, волонтерів, мільйонів наших співвітчизників, які щодня роблять все, щоб забезпечити нас світлом, теплом та їжею.
Ми дякуємо всьому світові, який встав на захист наших прав та свобод. Ми ніколи не забудемо іноземних добровольців, які ризикують життям, захищаючи наші родини. Ми цінуємо підтримку міжнародної наукової спільноти. Ми чуємо при цьому і голоси російських громадян, але нас продовжують вбивати. Щодня. Щоночі. Жінок, дітей, старих та немічних людей.
Нас вбивають за те, що ми не хочемо «русского мира». За те, що ми захищаємо свою землю. За наш європейський вибір. За наше майбутнє.
Гармати змінюють та надають страшного сенсу взаємовідносинам історичних сусідів. Їх жнива – десятки тисяч вбитих та скалічених, мільйони біженців, знищені міста та села, зруйновані мости, спотворені долі.
Це – не наш вибір. Це – вибір країни-агресора. Але ми вистоїмо. Ми повернемося до нормального життя, до звичайних людських відносин. Ми змусимо нас поважати. І це відбудеться тим скоріше, чим міцнішими будуть всі ті, для кого життя кожної людини є дивом, а не «тріскою при рубанні дров».
Державне благословення вбивства – важкий морок середньовіччя. Весь світ бачить, як він опускається на Росію. Це – безвихідь. Щоб остаточно не потрапити до неї, треба зупинитися. Це перше, що треба зробити, щоб не перетворитися на вічного ізгоя, який всім заздрить, всім погрожує і всіх жахається.
Безумовна зупинка вогню та перемовини – перший крок від цієї прірви. Його треба робити негайно. Заради тих, чиї життя ще можна зберегти. Заради припинення цієї божевільної війни. Заради всіх тих, хто ще може після неї народитися.
