Чи то конфлікт, а чи то непорозуміння, що сталися в публічній площині цього тижня спочатку у вигляді "спонукальної" публікації голови місії МВФ в Україні Рона ван Родена про необхідність якнайшвидшої реалізації пенсійної реформи, а потім — несхвальних та явно надто емоційних висловлювань із цього приводу соціального віце-прем'єра Павла Розенка, нагадали, наскільки непростими завжди були і залишаються відносини офіційного Києва та його головного кредитора. Читайте більше у статті д.е.н., головного наукового співробітника Інституту економіки та прогнозування НАН України О.М.Шарова “Україна—МВФ: 25 років самотності або мовчання "золотих ягнят”, опублікованій у газеті “Дзеркало тижня. Україна” 22 квітня 2017 р.

За останні 25 років спливло чимало води. І не тільки весняної. За цей час багато наших сусідів зуміли не лише стати членами ЄС і скасувати валютне регулювання, а й відмовитися від своїх національних валют на користь євро (Словенія, Словаччина, Естонія, Латвія, Литва). Там же, де з цим кроком, як у Польщі з Чехією, не поспішають, про валютні заборони теж давно забули — їх скасували у зв'язку із вступом у Євросоюз. Китай хоча й зберіг валютні обмеження, однак зміг забезпечити своєму юаню членство в елітному клубі резервних валют. У цьому сенсі він став рівним не тільки японській єні й британському фунту, але також євро й американському долару. Україна тепер з радістю позичає у Піднебесної — її кредити тим привабливіші, чим важче їх одержати у сусідів-європейців. Наше валютне життя на цьому тлі застигло в образах 20-річної давності: усе ті самі валютні дефіцити, той самий страх неминучої девальвації, перегони цін, випаровувані заощадження й пенсії, обмеження на купівлю/вивезення валюти, ліміти на її перекази за кордок, терміни повернення валютної виручки й норми її обов'язкового продажу. Ясно, що всі ці заборони неабияк набридли. І бажання позбутися їх цілком зрозуміле. Однак тоді резонно постає питання про наші успіхи, які дозволили б мати повноцінні гроші, а не довгий список інструкцій з їхнього використання. Питання це тим доречніше, що голосніші заклики легалізувати виведення з країни українського капіталу й що довше ми стоїмо з простягнутою рукою перед МВФ, як жебрак під церквою. Читайте більше у статті д.е.н. заступника директора Інституту економіки та прогнозування НАН України С.О. Корабліна “Валютна лібералізація по-українськи: втеча від реформ“, опублікованій у газеті “Дзеркало тижня Україні” 8 квітня 2017 р.

США сьогодні перебувають на старті нової хвилі концептуальних економічних та соціальних реформ, зокрема у сфері охорони здоров'я. Як відомо, одним із перших кроків Д. Трампа на посаді президента США став наказ, який передбачає зміну механізмів фінансування системи охорони здоров'я у країні з метою обмежити навантаження на її бюджет, підвищити рівень фінансової доступності медичної допомоги для населення. Ці дії спрямовані на скасування частини положень реформи охорони здоров'я Барака Обами, впровадженої у 2010 р., неофіційна назва якої — Obamacare. На противагу цій реформі, на початку березня 2017 р. було оприлюднено нові підходи до розвитку системи охорони здоров'я у США, які відповідають республіканській ідеології та проголошеним цілям Д. Трампа, — Trumpcare. Частина ідей Trumpcare, імплементованих у відповідний законопроект, наштовхнулася на опір у Конгресі США, змусивши Д.Трампа його відкликати.  На перший погляд, здається, що зміна пріоритетного напряму реформ — це конкуренція ідей та політичних груп республіканців і демократів. Однак сьогодні ми стаємо свідками не тільки впровадження різних підходів до реформи охорони здоров'я, а й боротьби за формування різних векторів та концепцій розвитку економіки й існування суспільства у США. Більше читайте у статті к. е. н., старшого наукового співробітника відділу державних фінансів Інституту економіки та прогнозування НАН України О.В.Степанової  “Trumpcare vs Obamacare: дорого й ефективно чи ощадливо та на свій страх і ризик?”, опублікованій у газеті “Дзеркало тижня Україні” 8 квітня 2017 р.