Вітаємо Вас на порталі Інституту економіки та прогнозування Національної академії наук України

Наші видання












Наші проекти




Посилання




Наші партнери








Валерій Геєць: “Україні потрібна сучасна промислова політика”

Напередодні форуму “Промислова політика і ГМК: світовий досвід для України”  директор ДУ “Інститут економіки та прогнозування НАН України” ,  академік НАН України  В.М. Геєць дав інтерв’ю GMK Center про те, якою могла би бути промислова політика України, чому в країні не розвиваються технологічні галузі промисловості та коли припустилися найбільшої помилки в українському ГМК. Читайте більше тут

Continue Reading

”Ресурсне прокляття”

Геостратегічні гравці сучасного світу, так звана група "великої вісімки", у постколоніальну епоху прагнуть до економічного контролю над геополітичними центрами, до яких, на думку відомого політолога З.Бжезинського, належать такі країни, як Україна, Азербайджан, Туреччина, Іран та деякі інші (залежно від позиціонування в окремих макрорегіонах). Головними ознаками геополітичних центрів є наявність великих покладів природних ресурсів, а також вигідне географічне розташування на перетині світових торгових шляхів. Механізмами такого "цивілізаційного" контролю зазвичай обираються різні форми політичної та економічної інтеграції. Натомість гравітаційні моделі світової торгівлі показують, що в економічному сенсі у виграші залишаються геостратегічні гравці, які самі постають економічним ядром таких утворень. Саме контроль за геополітичними центрами дає можливість геостратегічним гравцям переспрямовувати та акумулювати енергетичні, матеріальні, трудові (перш за все інтелектуальні) та фінансові ресурси, що дозволяє цим країнам ставати технологічними лідерами світової економіки. Читайте більше у статті к.е.н., провідного наукового співробітника ДУ “Інститут економіки та прогнозування НАН України”  В.Е.Ліра “Ресурсне прокляття”,  опублікованій у газеті “Дзеркало тижня. Україна” 6 квітня 2019 р.

Continue Reading

Фінансова нестабільність

За останні 20 років Україна перенесла три системні кризи — у 1998–1999, 2008–2009 і 2014–2015 рр. Усі вони супроводжувалися спадом виробництва, валютними, фінансовими, бюджетними, борговими та банківськими потрясіннями. Під час них країна втрачала доступ до зовнішніх кредитних ринків, а держава — фінансову спроможність. Усі стабілізаційні програми в такі моменти розроблялися міжнародними організаціями: задля їхніх кредитів Україна легко відмовлялася від частини свого суверенітету. Однак кожне його відновлення згодом закінчувалося новою кризою. Останні п'ять років Україна перебуває під щоденним контролем МВФ. За цей час нами було ініційовано три стабілізаційні програми: Stand-by (2014), EFF (2015), Stand-by (2018). Кожна з них супроводжувалася не стільки обговоренням умов співробітництва з Фондом, скільки залякуванням загрозою дефолту. Причому найактивніше ажіотаж навколо фінансової неспроможності держави накручують, хоч як дивно, уряд із Нацбанком за потужної підтримки правлячої коаліції та її прибічників із експертного середовища. При цьому, щоправда, не згадується, що за неповні п'ять років Україна встигла одержати від МВФ майже стільки ж (10,2 млрд СПЗ), скільки за попередні 19 років (10,7 млрд СПЗ). І що в пікових платежах 2019–2021 рр. практично немає "старих" зобов'язань перед Фондом, тому що весь сьогоднішній борг перед ним (8 млрд СПЗ) накопичено вже після 2013 р. У наявності загроза боргової пастки: зобов'язання перед головним кредитором плодяться швидше, ніж віддача від контрольованих ним програм. Так, не встигнувши розпочати поточний Stand-by (2018), НБУ анонсував необхідність наступної стабілізаційної програми. Раніше таку саму потребу України в нових кредитах зазначало рейтингове агентство Fitch. Не дивно, що за подібної ситуації час вести мову не про умови фінансової стабільності України, а про причини її відсутності. Читайте більше у статті д-ра екон. наук, чл.-кор. НАН України, заступника директора ДУ “ Інститут економіки та прогнозування НАН України” С.О.Корабліна “Фінансова нестабільність”, опублікованому у газеті “Дзеркало тижня. Україна” 23 березня 2019 р.    

Continue Reading

Металургія України: куди йдемо?

Після здобуття незалежності Україна успадкувала від колишнього СРСР потужний гірничо-металургійний комплекс, який за своїми масштабами становив понад 35% колишнього загальносоюзного гірничо-металургійного комплексу. Проте глибока та затяжна економічна криза 1991–1995 рр., розрив економічних зв'язків між колишніми споживачами та металургами України, дефіцит обігових коштів унаслідок інфляції та неплатежів, згортання бюджетного фінансування, тиск потужних конкурентів на внутрішньому і зовнішньому ринках, дефіцит керованості розриву технологічно пов'язаних підприємств призвели до погіршення фінансово-економічних показників і різкого скорочення темпів зростання металургійного виробництва. Зокрема, за цей період обсяги виплавки чавуну скоротилися на 52,4%, сталі — на 53,4. Проте чорна металургія була першою галуззю в Україні, яка змогла вийти з трансформаційної кризи та досить швидко переорієнтувалася з внутрішнього ринку на експорт. Експортна орієнтація була зумовлена низкою важливих чинників, насамперед намаганням вижити в умовах різкого скорочення внутрішнього попиту і майже повної відсутності обігових коштів на підприємствах. Читайте більше у матеріалі вченого секретаря Інституту,  канд. техн. наук В.К.Хаустова  та  канд. екон. наук В.В.Венгера “Металургія України”, опублікованому  у газеті “Дзеркало тижня. Україна” 23 березня 2019 р. Для того щоб металургійна галузь не занепадала, а розвивалася в руслі світових тенденцій, необхідно мати чіткий план поетапної модернізації виробництва. Цьому присвячена наступна стаття цих же авторів під назвою “Металургія України: куди йдемо?”,  опублікована в наступному номері  газети “Дзеркало тижня. Україна” -- за 30 березня 2019 р.

Continue Reading

Держава і корпоративне управління – шлях до європейських цінностей чи в нікуди?

Україна пройшла складний шлях формування корпоративного сектора економіки, який, на жаль, не став прикладом якісних реформ і результатів. Проведення радикальних економічних реформ з початку 90-х років ХХ ст. не зумовило впровадження прогресивної та збалансованої моделі соціально-економічного розвитку. Ефективно діючі в країнах Заходу ринкові інститути в українських умовах виявилися недієвими і малоефективними, а старі неефективні економіко-господарські інститути пристосувалися під нові кулуарно-приватні інтереси. Українська модель корпоративного управління проявляється з унікальними особливостями, що притаманні лише вітчизняному корпоративному сектору. Так, приватні вітчизняні корпоративні структури в основному націлені на монополізм або узгоджену олігополію, яка дуже часто функціонує з горизонтально інтегрованими бізнесами, що є непов'язаними між собою. Оприлюднена прибутковість є мінімальною або мінусовою, фактична виручка (прибутки) приховується (виводиться в офшор), усі фінансово-інвестиційні операції зосереджені на задоволенні прав лише мажоритарного акціонера, — права міноритарних співвласників, держави і суспільства ігноруються. Акціонерні товариства з державною часткою функціонують у режимі ручного регулювання, коли також значною мірою або повністю ігноруються права міноритарних акціонерів, державних і суспільних інтересів на користь якогось політичного угруповання або наближеного до нього кола осіб. Читайте більше у статті к.е.н., с.н.с. сектору міжнародних фінансових досліджень ДУ "Інститут економіки та прогнозування НАН України" Є.В.Редзюка, "Держава і корпоративне управління – шлях до європейських цінностей чи в нікуди?", опублікованій у газеті "Дзеркало тижня. Україна" 23 лютого 2019 р.

Continue Reading

Валерій Геєць: Немає нічого вищого за національні інтереси

124452У екслюзивному інтерв’ю директора ДУ “Інститут економіки та прогнозування НАН України” академіка  НАН України В.М. Гейця газеті “Україна молода” – розмова про слабкі сторони української економіки,  мінуси (а не лише про плюси) асоціації з ЄС, які проявилися лише зараз і про які нині не прийнято говорити, а  також про відстоювання національних інтересів України, а не інших держав Заходу. Читайте більше у матеріалі Івана Леонова “Директор Інституту економіки та прогнозування НАН України Валерій Геєць: “Нема нічого вищого за національні інтереси” (перша частина12 лютого 2019 р.; друга частина13 лютого 2019 р., газета “Україна молода” ).

Continue Reading

Відновлення довіри до банків – завдання НБУ

Дослідження сучасної теорії та практики регулювання монетарної сфери зарубіжними центробанками дають підстави стверджувати, що необхідною передумовою підвищення ефективності функціонування НБУ є відновлення довіри у банківському секторі України. Уже багато років МВФ у звітах про фінансову стабільність рекомендує центробанкам посилювати використання вербальних інтервенцій разом із традиційними інструментами. Програмні документи та поведінка НБУ свідчать про усвідомлення тенденції зростання ролі комунікаційної політики у сучасній практиці монетарного регулювання: офіційні публічні повідомлення від нашого регулятора стали виходити частіше. Проте їх ефективність усе ще залишається незадовільною. Однією з головних причин цього слід вважати низький рівень довіри учасників ринку до діяльності НБУ, про що свідчить низка досліджень у цій сфері. Згідно з опитуваннями, баланс довіри/недовіри до НБУ у червні 2018 р. схилявся у бік недовіри, яку висловлювали 62,1% громадян. Подібним, але трохи нижчим є рейтинг довіри до самих банків (-69,6%). Підтверджують ці дані й іноземні організації, зокрема USAID. За такого рівня довіри, чи то пак недовіри, ефективність сучасних інструментів монетарної політики НБУ не може бути дієвою щодо широкого кола учасників ринку. Малий бізнес і населення воліють триматися подалі від банківського ринку, і це призводить до його стиснення. Читайте більше у статті  співробітників відділу грошово-кредитних відносин, с.н.с., к.е.н. Є.О.Бублика та м.н.с. Ю.І.Шаповал “Відновлення довіри до банків – завдання НБУ”, опублікованій у газеті “Дзеркало тижня. Україна” 16 лютого 2019 р. 

Continue Reading

Українська наука: як вийти з крутого піке

До 90-х років минулого століття наука в ієрархії професій посідала одне з почесних місць. З 1990-х ситуація в українській науці почала змінюватися. Відбувалося неухильне щорічне зниження частки фінансування науки у внутрішньому валовому продукті (ВВП), і 2016 року воно становило трохи більше ніж 15% від частки фінансування ВВП 1990-го. Це при тому, що й ВВП 2016 року менший, ніж ВВП 1990-го, майже вдвічі. Скорочення витрат на науку призводило до неминучого скорочення кількості науковців. Зниження заробітної плати призвело до падіння престижності наукової праці. Молодь перестала прагнути вчитися і йти працювати в науку. Нині найчисленніша вікова категорія в науці — категорія понад 65 років. Читайте більше у матеріалі вченого секретаря Інституту,  канд. техн. наук В.К.Хаустова  “Українська наука: як вийти з крутого піке”,  опублікованій у газеті “Дзеркало тижня. Україна” 2 лютого 2019 р.

Continue Reading

Європейська енергетична політика сталого розвитку на тлі зростаючої глобальної конкуренції у світовій торгівлі

У той час, коли світова спільнота у польському місті Катовіце на черговій Конференції сторін Рамкової конвенції ООН зі зміни клімату обговорює правила імплементації Паризької кліматичної угоди, у самому Парижі вирують пристрасті далеко не екологічного спрямування.

Багато аналітиків збігаються у думках, що заплановане підвищення акцизів на пальне у Франції є лише приводом для протестів "жовтих жилетів", які насправді зумовлені глибшими соціально-економічними чинниками. Обурення французів спричинене тим, що тандем політичних еліт і великого капіталу спробував вирішувати екологічні проблеми за рахунок середнього класу, який і так на тлі помірного економічного розвитку відчуває перешкоди для пересування у "соціальних ліфтах".

Читайте більше у статті к.е.н., провідного наукового співробітника ДУ “Інститут економіки та прогнозування НАН України” В.Е.Ліра “Європейський світлофор енергетичного переходу до сталого розвитку: режим миготливого жовтого”, опублікованій у газеті «Дзеркало тижня. Україна” 8 грудня 2018 р.

Continue Reading

БЕЗмежність тарифів у вирі субсидій

Напередодні нового календарно-політичного 2019 року та різдвяних свят українців чекають "листи щастя" з новими сумами у платіжках за житлово-комунальні послуги.

Це, безумовно, стане приводом для важких і одвічних роздумів: "хто винуватий?" і "що робити?". Бум фасадного утеплення своїм коштом поступово завершується, оскільки несумлінні сусіди продовжують "підігріватися" державними субсидіями. Програма "теплих кредитів" забюрократизована (на всіх охочих коштів просто не вистачає) з боку держави та саботується уповноваженими банками. Про іноземні кредити на енергоефективні заходи чули, але не відчули. Муніципальних програм енергоефективності майже немає, хоча децентралізованих ресурсів у більшості місцевих громад більш ніж достатньо.

Донедавна платоспроможний виборець в умовах відсутності економічного суверенітету (як споживача) на зміну постачальника вже на гарячу голову і напевне вже з холодним серцем шукатиме тих, хто в змозі розірвати це замкнуте коло… Чи не "послідовників"?

Читайте більше у статті к.е.н., провідного наукового співробітника ДУ “Інститут економіки та прогнозування НАН України” В.Е.Ліра “БЕЗмежність тарифів у вирі субсидій”, опублікованій у газеті «Дзеркало тижня. Україна” 17 листопада 2018 р.

Continue Reading