В Україні бюджетна політика традиційно є найдієвішою (а можливо, і єдиною дієвою) складовою економічної політики держави. Довкола неї зосереджено порівняно потужний кадровий потенціал, а її організація вигідно вирізнялася навіть у періоди глибоких політичних криз. Це недивно, тому що, по-перше, збої у фіскальному механізмі спроможні завдавати швидких і нерідко фатальних ударів по електоральних рейтингах, якими насамперед опікується влада. По-друге, бюджет завжди залишався привабливим потоком "живих" грошей, контроль над яким давав можливість компенсувати як втрати від надмірного податкового тягаря, так і витрати на здобуття чергових електоральних перемог. Проте при цьому бюджет незмінно залишався "річчю в собі", доступною для розуміння лише небагатьом, а Мінфін як основний творець і виконавець бюджетної політики відчутно домінував над іншими органами державної влади, виступаючи в ролі останньої (а подекуди і єдиної) інстанції, що визначала доцільність більшості складових державної політики. При розробці й виконанні чергового бюджету основними були орієнтація на балансування доходів і видатків, можливості витискання з економіки додаткового фіскального ресурсу та політичні "торги" щодо розподілу цього обмеженого ресурсу на задоволення необмежених запитів фігурантів цих торгів. Між тим, перебуваючи у полоні фетишизації кількісних показників бюджету (і перш за все нормативу дефіциту, який часто задавався зовнішніми інституційними кредиторами), влада ніколи повною мірою не використовувала потенціалу впливу самої бюджетної політики на стратегічний розвиток країни. Більше читайте у статті провідного наукового співробітника відділу моделювання та прогнозування економічного розвитку Інституту економіки та прогнозування НАН України, к.е.н  Я.А.Жалила  та екс-в.о. міністра  економічного розвитку і торгівлі України, президента Економічного дискусійного клубу А.А.Максюти “Економічний прагматизм як ліки від бюджетного фетишизму” , опублікованій у газеті “Дзеркало тижня. Україна” 28 травня 2016 р.

Розроблення Стратегії розвитку високих технологій – це проблема, розв’язання якої стоїть в Україні на порядку денному вже багато років. Очевидно, що сутність (зміст), дієздатність та ефективність цього документу значною мірою залежать від механізму його створення, який передбачає спільні цілеспрямовані дії загальнодержавного масштабу з обов'язковим залученням представників політики, науки, бізнесу та громадськості. Ефективність такого підходу обумовлюється саме спільними зусиллями осіб, зацікавлених у використанні та створенні загальнодоступних знань, що сприяє більшому внутрішньому та зовнішньому усвідомленню процесу. Досвід країн ЄС доводить, що хоча для них і було визначено спільні пріоритети, розбіжності у державному устрої, політичних та культурних традиціях, системі національних прерогатив вплинули на формування специфічних підходів як до механізму розроблення, так і до способів реалізації стратегії, а також визначення ролі та місця державних органів влади й управління у процесі її втілення. Водночас спільні риси все ж таки є. Це, по-перше,  процедура розроблення, а саме: застосування методу відкритої та колективної праці; міжміністерське співробітництво у процесі розроблення стратегії; створення стратегії під керівництвом найвищого рівня виконавчої влади (голови держави та уряду). По-друге, це практика підготовки документу, зокрема: визначення тематичних секторів та встановлення пріоритетів бюджетних асигнувань на вирішення завдань. Отже, методологічний підхід до формування аналогічних документів у країнах ЄС переважно базується на таких принципах: •         використанні кращого світового досвіду; •         зосередженні зусиль на пріоритетах; •         зміцненні партнерських відносин; •         покращенні звітності. Викладене вище та інші результати аналізу досвіду країн ЄС стали підґрунтям для коментарів провідного наукового співробітника відділу інноваційної політики, економіки та організації високих технологій , д.е.н. О.Б. Саліхової щодо проекту «Стратегії розвитку високотехнологічних галузей до 2025 року». Детальніше читайте у статті «А МЕРТ і нині там… Щодо Проекту «Стратегії з розвитку високотехнологічних галузей до 2025 року», розміщеній на сайті журналу “Економіст” 26 травня 2016 р. Пропонуємо долучитися до публічного обговорення цього питання.

З нагоди Дня науки та 20-річчя Навчально-наукового інституту фінансів, банківської справи Університету державної фіскальної служби 17 травня ц. р. науковці відділу грошово-кредитних відносин ІЕПр НАНУ, кафедри банківської справи та фінансового моніторингу Університету ДФС за участі експертів ДННУ «Академія фінансового управління» організували круглий стіл на тему «Банківська система в умовах реформування економіки України».

А.О.Дробязко, співробітник ДННУ «Академія фінансового управління» у доповіді на тему «Монетарна політика та валютна лібералізація в Україні» зосередився на огляді поточних тенденцій обмінного курсу, індексів споживчих цін та цін виробників. Доповідач звернув увагу на проблему офшоризації і доларизації, а також докапіталізації банків. Особливий інтерес аудиторії викликала теза щодо втрати національною валютою своєї функції накопичення.

Співробітник ДННУ «Академія фінансового управління» Г.П.Бортніков, розглядаючи тему «Банківська криза в Україні: причини, особливості, подолання», зосередився на проблемі згортання кредитування та ефекту обриву (припинення кредитування реального сектора). Було проаналізовано превентивні заходи, серед яких: антициклічний буфер капіталу, динамічне резервування, конвертовані облігації, стабілізаційний фонд за рахунок внесків банків, стримування кредитної активності у періоди кредитного буму.

У доповіді співробітника відділу грошово-кредитних відносин ІЕПр НАНУ Є.О. Бублика на тему «Тенденції та перспективи концентрації в банківському секторі економіки України» оцінювалися перспективи зростання ролі великих банківських установ. Доповідач зауважив тенденцію до посилення рівня концентрації у вітчизняному банківському секторі та наявність умов для її поглиблення та висловив думку про існування ознак формування олігополії на ринку при формально низьких показниках концентрації. На його думку, продовження поточної політики НБУ з виведення з ринку малих банків, зокрема через підвищені вимоги до капіталізації установ, може залишити на ринку тільки банки І–ІІІ груп. За словами Є.О.Бублика, набагато сильніше на зростання концентрації вплине закриття банків І та ІІ груп. У цьому випадку перерозподіл їх ринкових часток відбудеться між найбільшими банками.

Тож політика НБУ у сфері регулювання діяльності великих банків, що набувають статусу системно важливих, повинна передбачати, з урахуванням рекомендацій Базельського комітету, розроблення спеціальних підходів. Є.О.Бублик акцентував на організаційних заходах (розробленні стратегії та визначенні компетентного органу, відповідального за комунікацію та здійснення регулювання великими банками), методичних (розроблення методики ідентифікації системно важливих банків, вимог до переліку та порядку розкриття фінансової інформації) та механізмі контрциклічного буфера капіталу для системно важливих інститутів. На його думку, доцільно провести аналіз можливостей встановлення підвищених вимог до капіталу для додаткового покриття збитків та обмеження привабливості системно важливого статусу.

Під час обговорення учасники круглого столу приділили значну увагу питанню ефективності банківського нагляду НБУ.

Підсумовуючи, завідувач кафедри банківської справи та фінансового моніторингу Університету державної фіскальної служби України д.е.н., проф. О.І.Береславська відзначила конструктивність діалогу та висловила сподівання щодо подальшої співпраці з представниками  відділу грошово-кредитних відносин ДУ «Інститут економіки та прогнозування Національної академії наук України» та ДННУ «Академія фінансового управління».