Ukrainian
English 
В Україні бюджетна політика традиційно є найдієвішою (а можливо, і єдиною дієвою) складовою економічної політики держави. Довкола неї зосереджено порівняно потужний кадровий потенціал, а її організація вигідно вирізнялася навіть у періоди глибоких політичних криз. Це недивно, тому що, по-перше, збої у фіскальному механізмі спроможні завдавати швидких і нерідко фатальних ударів по електоральних рейтингах, якими насамперед опікується влада. По-друге, бюджет завжди залишався привабливим потоком "живих" грошей, контроль над яким давав можливість компенсувати як втрати від надмірного податкового тягаря, так і витрати на здобуття чергових електоральних перемог. Проте при цьому бюджет незмінно залишався "річчю в собі", доступною для розуміння лише небагатьом, а Мінфін як основний творець і виконавець бюджетної політики відчутно домінував над іншими органами державної влади, виступаючи в ролі останньої (а подекуди і єдиної) інстанції, що визначала доцільність більшості складових державної політики. При розробці й виконанні чергового бюджету основними були орієнтація на балансування доходів і видатків, можливості витискання з економіки додаткового фіскального ресурсу та політичні "торги" щодо розподілу цього обмеженого ресурсу на задоволення необмежених запитів фігурантів цих торгів. Між тим, перебуваючи у полоні фетишизації кількісних показників бюджету (і перш за все нормативу дефіциту, який часто задавався зовнішніми інституційними кредиторами), влада ніколи повною мірою не використовувала потенціалу впливу самої бюджетної політики на стратегічний розвиток країни. Більше читайте у статті провідного наукового співробітника відділу моделювання та прогнозування економічного розвитку Інституту економіки та прогнозування НАН України, к.е.н Я.А.Жалила та екс-в.о. міністра економічного розвитку і торгівлі України, президента Економічного дискусійного клубу А.А.Максюти “Економічний прагматизм як ліки від бюджетного фетишизму” , опублікованій у газеті “Дзеркало тижня. Україна” 28 травня 2016 р.
ЗУПИНИТИ ВІЙНУ!
Звернення ДУ «Інститут економіки та прогнозування НАН України»
В Україні війна. Її розв’язала Росія. «Русский мир» приніс нашому народові горе, смерть та розруху. Він намагається стерти з землі переважно російськомовні Харків, Суми і Маріуполь. Залишає на своєму шляху знищені села Слобожанщини, Чернігівщини та Київщини. Руки загарбників у крові невинних дітей. Цьому немає і ніколи не буде жодного виправдання.
Окупантів словами не зупинити, але мовчати не можна.
Ми звертаємся зі словами вдячності до наших захисників-військових, добровольців тероборони, добробатівців, волонтерів, мільйонів наших співвітчизників, які щодня роблять все, щоб забезпечити нас світлом, теплом та їжею.
Ми дякуємо всьому світові, який встав на захист наших прав та свобод. Ми ніколи не забудемо іноземних добровольців, які ризикують життям, захищаючи наші родини. Ми цінуємо підтримку міжнародної наукової спільноти. Ми чуємо при цьому і голоси російських громадян, але нас продовжують вбивати. Щодня. Щоночі. Жінок, дітей, старих та немічних людей.
Нас вбивають за те, що ми не хочемо «русского мира». За те, що ми захищаємо свою землю. За наш європейський вибір. За наше майбутнє.
Гармати змінюють та надають страшного сенсу взаємовідносинам історичних сусідів. Їх жнива – десятки тисяч вбитих та скалічених, мільйони біженців, знищені міста та села, зруйновані мости, спотворені долі.
Це – не наш вибір. Це – вибір країни-агресора. Але ми вистоїмо. Ми повернемося до нормального життя, до звичайних людських відносин. Ми змусимо нас поважати. І це відбудеться тим скоріше, чим міцнішими будуть всі ті, для кого життя кожної людини є дивом, а не «тріскою при рубанні дров».
Державне благословення вбивства – важкий морок середньовіччя. Весь світ бачить, як він опускається на Росію. Це – безвихідь. Щоб остаточно не потрапити до неї, треба зупинитися. Це перше, що треба зробити, щоб не перетворитися на вічного ізгоя, який всім заздрить, всім погрожує і всіх жахається.
Безумовна зупинка вогню та перемовини – перший крок від цієї прірви. Його треба робити негайно. Заради тих, чиї життя ще можна зберегти. Заради припинення цієї божевільної війни. Заради всіх тих, хто ще може після неї народитися.
Archive for травня 28, 2016
Старопромислові регіони України: як позбутися стокгольмського синдрому
Динамічні зміни в структурі промислового виробництва, що відбуваються в Україні після кризи 2008–2009 рр.,показали повною мірою назрілу проблему структурної модернізації старопромислових регіонів. Незважаючи на те, що перед промислово розвиненими країнами ця проблема постала ще в 80-х роках минулого століття, у нашій країні її розв'язання тривалий час відкладалося в довгу шухляду. Якийсь час це пояснювалося можливістю успішної екстенсивної експлуатації успадкованих від загальносоюзного поділу праці базових галузей і ресурсного потенціалу промислово розвинених територій. Низька продуктивність базових галузей старопромислових регіонів компенсувалася дешевиною енергоресурсів, сировини й праці, а також невисокими екологічними вимогами до промислової діяльності. Однак уже посткризове відновлення пішло в регіонах із високою часткою таких галузей (насамперед Донецькій, Запорізькій і Луганській областях) "якось не так". Більше читайте у статті старшого наукового співробітника відділу економічного зростання та структурних змін в економіці Інституту економіки та прогнозування НАНУ, к.е.н. О.Ю. Снігової “Старопромислові регіони України: як позбутися стокгольмського синдрому ”, опублікованій у газеті “Дзеркало тижня. Україна” 28 травня 2016 р.