Ukrainian
Ухвалений у січні цього року закон про реінтеграцію Донбасу спричинив чергову хвилю дискусій про пріоритети та інструменти політики щодо окупованих нині територій і майбутньої деокупації. За політичними баталіями довкола цього закону залишився майже непоміченим факт затвердження наприкінці 2017-го Кабінетом міністрів Державної цільової програми відновлення та розбудови миру в східних регіонах України, розробленої Міністерством з питань тимчасово окупованих територій і внутрішньо переміщених осіб. Між тим саме Програма стосується конкретних змін, які мають відбуватися вже сьогодні в якості життя людей і конкурентоспроможності територій Донецької та Луганської областей, що перебувають під контролем України. Причому позитивних змін, відсутність яких, власне, робитиме більш проблематичними і процеси деокупації. Та чи відповідає Програма рівню стратегічних викликів? Читайте більше у статті старшого наукового співробітника відділу економічного зростання та структурних змін в економіці Інституту економіки та прогнозування НАН України, к.е.н. О.Ю.Снігової “Відновлення без статегії: чи є шанс збудувати новий Донбас?”, опублікованій у газеті “Дзеркало тижня. Україна” 5 лютого 2018 р.
ЗУПИНИТИ ВІЙНУ!
Звернення ДУ «Інститут економіки та прогнозування НАН України»
В Україні війна. Її розв’язала Росія. «Русский мир» приніс нашому народові горе, смерть та розруху. Він намагається стерти з землі переважно російськомовні Харків, Суми і Маріуполь. Залишає на своєму шляху знищені села Слобожанщини, Чернігівщини та Київщини. Руки загарбників у крові невинних дітей. Цьому немає і ніколи не буде жодного виправдання.
Окупантів словами не зупинити, але мовчати не можна.
Ми звертаємся зі словами вдячності до наших захисників-військових, добровольців тероборони, добробатівців, волонтерів, мільйонів наших співвітчизників, які щодня роблять все, щоб забезпечити нас світлом, теплом та їжею.
Ми дякуємо всьому світові, який встав на захист наших прав та свобод. Ми ніколи не забудемо іноземних добровольців, які ризикують життям, захищаючи наші родини. Ми цінуємо підтримку міжнародної наукової спільноти. Ми чуємо при цьому і голоси російських громадян, але нас продовжують вбивати. Щодня. Щоночі. Жінок, дітей, старих та немічних людей.
Нас вбивають за те, що ми не хочемо «русского мира». За те, що ми захищаємо свою землю. За наш європейський вибір. За наше майбутнє.
Гармати змінюють та надають страшного сенсу взаємовідносинам історичних сусідів. Їх жнива – десятки тисяч вбитих та скалічених, мільйони біженців, знищені міста та села, зруйновані мости, спотворені долі.
Це – не наш вибір. Це – вибір країни-агресора. Але ми вистоїмо. Ми повернемося до нормального життя, до звичайних людських відносин. Ми змусимо нас поважати. І це відбудеться тим скоріше, чим міцнішими будуть всі ті, для кого життя кожної людини є дивом, а не «тріскою при рубанні дров».
Державне благословення вбивства – важкий морок середньовіччя. Весь світ бачить, як він опускається на Росію. Це – безвихідь. Щоб остаточно не потрапити до неї, треба зупинитися. Це перше, що треба зробити, щоб не перетворитися на вічного ізгоя, який всім заздрить, всім погрожує і всіх жахається.
Безумовна зупинка вогню та перемовини – перший крок від цієї прірви. Його треба робити негайно. Заради тих, чиї життя ще можна зберегти. Заради припинення цієї божевільної війни. Заради всіх тих, хто ще може після неї народитися.
Національний банк: хто на новенького?
Вітчизняна приватизація, корпоративне управління і фондовий ринок… як система неєвропейських практик і підходів
У країнах ЄС законодавчі акти і регулювання фінансово-інвестиційної сфери націлені на запуск і ефективну дію механізмів конкуренції серед емітентів, посередників (професійних учасників фондового ринку), інструментів, а також на швидкий і транспарентний доступ до інвестування і заощаджень, що забезпечує і пришвидшує розвиток економіки з мінімізацією ризиків і максимізацією зручного інфраструктурного забезпечення для всіх зацікавлених учасників. В Україні ж, навпаки, зарегульованість, тінізація та олігархізація економіки створили систему законодавчого забезпечення тіньових схем з випуском фіктивних ЦП під неіснуючі активи, їх обіг тощо. В таких умовах на вітчизняному фондовому ринку цінні папери не виконують покладених на них завдань, а допомагають сформувати тіньовий сектор, уникнути оподаткування, що унеможливлює виплату офіційних і прозорих прибутків через систему дивідендних виплат тощо. Невже для цього потрібен фондовий ринок в Україні? Читайте більше у статті к.е.н., старшого наукового співробітника відділу міжнародних фінансових досліджень Є.В.Редзюка «Вітчизняна приватизація, корпоративне управління і фондовий ринок...», опублікованій у газеті «Дзеркало тижня. Україна» 14 жовтня 2017 р.
Російська рулетка
За останні 20 років усі економічні, валютні, фінансові та банківські кризи в Україні відбувалися при падінні цін на її експортну сировину. Так було у 1998–1999, 2008–2009 і 2014–2016 рр. Якщо не брати до уваги руйнівні наслідки сьогоднішньої війни, усі розбіжності цих епізодів полягали лише в глибині падіння та в тому, яка частина економіки від нього потерпала найбільше. У всіх трьох випадках Україна зверталася по допомогу до МВФ та інших фінансових організацій, що, утім, не вберегло її від наступних потрясінь. Представники міжнародних інститутів пояснюють таку уразливість непослідовністю самої України – вона воліла виходити з програм із Фондом, ніж доводити їх до кінця. Сказати, що ці аргументинелогічні, досить складно, особливо якщо врахувати строкатий букет наших проблем. Однак у рецептах Фонду приховано ризики, що можуть відправити на лікарняне ліжко більшу частину його клієнтів. А їхня передчасна відмова від курсу терапії часто не суперечить… його ж приписам. І річ тут, схоже, не тільки у відомій критиці Вашингтонського консенсусу, під крапельницю якого автоматично потрапляють усі пацієнти МВФ, а й також у їхніх власних уподобаннях… Читайте більше у статті заступника директора Інституту економіки та прогнозування НАН України, д.е.н. С.О. Корабліна “Російська рулетка”, опублікованій у газеті “Дзеркало тижня. Україна” 9 вересня 2017 р.
Що робити з держбанками?
Підготовка оновленої стратегії реформування держбанків, потреба в чому виникла після націоналізації Приватбанку, явно затягується. Поки у владних кабінетах продовжують «чаклувати» над документом, Finbalance 09.08.2017 р. поцікавився точкою зору фахівців Інституту економіки та прогнозування НАН України, як, власне, далі бути з держбанками. Читайте коментар тут
Донбас у пошуку нової моделі: шість вихідних позицій для стратегії майбутнього”, опублікованій у газеті
Жоден з регіонів України наразі не може конкурувати з Донбасом за рівнем уваги з боку політиків, експертів, пересічних українців. Стратегія побудови нового Донбасу може стати одним із наріжних каменів реконсолідації України. Для цього потрібно дійти згоди щодо основних концептуальних позицій цієї стратегії. Читайте більше у статті д.е.н., провідного наукового співробітника Інституту економіки та прогнозування НАН України Я.А. Жаліла “Донбас у пошуку нової моделі: шість вихідних позицій для стратегії майбутнього”, опублікованій у газеті “Дзеркало тижня. Україна” 10 червня 2017 р.
Чи стане деревообробна промисловість України експортно орієнтованою галуззю?
На сьогодні деревообробна промисловість України є перспективною експортно орієнтованою галуззю, від розвитку якої залежить створення нових робочих місць, наповнення бюджету, зростання конкурентоспроможності регіонів. Як захистити відчизняних деревообробників у рамках дії торговельних угод? Відповідні рекомендації співробітників відділу промислової політики Інституту економіки та прогнозування НАН України -- завідувача відділу, д.е.н. Л.В.Дейнеко, с.н.с., к.е.н. О.М.Кушніренко та м.н.с. О.С.Зарудної читайте у матеріалі "Деревообробна галузь: як захищати і розвивати" на VoxUkraine 19 травня 2017 р.
Україна—МВФ: 25 років самотності або мовчання “золотих ягнят
Чи то конфлікт, а чи то непорозуміння, що сталися в публічній площині цього тижня спочатку у вигляді "спонукальної" публікації голови місії МВФ в Україні Рона ван Родена про необхідність якнайшвидшої реалізації пенсійної реформи, а потім — несхвальних та явно надто емоційних висловлювань із цього приводу соціального віце-прем'єра Павла Розенка, нагадали, наскільки непростими завжди були і залишаються відносини офіційного Києва та його головного кредитора. Читайте більше у статті д.е.н., головного наукового співробітника Інституту економіки та прогнозування НАН України О.М.Шарова “Україна—МВФ: 25 років самотності або мовчання "золотих ягнят”, опублікованій у газеті “Дзеркало тижня. Україна” 22 квітня 2017 р.
Селу — нарешті особлива опіка?
Опікування селом завжди було елементом передвиборних програм політиків. У законотворчій практиці формуванню політики держави з розвитку села теж, здавалося б, відводилося чільне місце. Але задекларовані норми і виголошені гасла щодо пріоритетності села найчастіше не реалізовувалися, бо не супроводжувалися реальними діями влади. Наслідками цього є занепад, знелюднення і, зрештою, зняття з обліку великої кількості сіл. Для демонстрації цих неблагополучних процесів можна наводити цифри, більш чи менш гнітючі та приголомшливі, але очевидно — це сформований стійкий тренд. Як факт, у 2009 р. світ перейшов важливу межу — половина населення вже проживає в містах. Індустріалізація як чинник економічного зростання сприяє урбанізації, а сільське населення скорочується внаслідок деаграризації. Звичні, але доволі поверхові ув'язки. Не доводитиму необхідності спротиву урбанізації, натомість акцентую увагу на важливості виваженої державної політики сільського розвитку, а також на діях, що стримували б процеси деградації соціально-економічного потенціалу села, та тих, що їх форсують. Читайте більше у статті д.е.н., головного наукового співробітника ДУ «Інститут економіки та прогнозування НАН України» О.Л.Попової “Селу — нарешті особлива опіка?”, опублікованій у газеті “Дзеркало тижня. Україна” 15 квітня 2017 р.
Валютна лібералізація по-українськи: втеча від реформ
За останні 25 років спливло чимало води. І не тільки весняної. За цей час багато наших сусідів зуміли не лише стати членами ЄС і скасувати валютне регулювання, а й відмовитися від своїх національних валют на користь євро (Словенія, Словаччина, Естонія, Латвія, Литва). Там же, де з цим кроком, як у Польщі з Чехією, не поспішають, про валютні заборони теж давно забули — їх скасували у зв'язку із вступом у Євросоюз. Китай хоча й зберіг валютні обмеження, однак зміг забезпечити своєму юаню членство в елітному клубі резервних валют. У цьому сенсі він став рівним не тільки японській єні й британському фунту, але також євро й американському долару. Україна тепер з радістю позичає у Піднебесної — її кредити тим привабливіші, чим важче їх одержати у сусідів-європейців. Наше валютне життя на цьому тлі застигло в образах 20-річної давності: усе ті самі валютні дефіцити, той самий страх неминучої девальвації, перегони цін, випаровувані заощадження й пенсії, обмеження на купівлю/вивезення валюти, ліміти на її перекази за кордок, терміни повернення валютної виручки й норми її обов'язкового продажу. Ясно, що всі ці заборони неабияк набридли. І бажання позбутися їх цілком зрозуміле. Однак тоді резонно постає питання про наші успіхи, які дозволили б мати повноцінні гроші, а не довгий список інструкцій з їхнього використання. Питання це тим доречніше, що голосніші заклики легалізувати виведення з країни українського капіталу й що довше ми стоїмо з простягнутою рукою перед МВФ, як жебрак під церквою. Читайте більше у статті д.е.н. заступника директора Інституту економіки та прогнозування НАН України С.О. Корабліна “Валютна лібералізація по-українськи: втеча від реформ“, опублікованій у газеті “Дзеркало тижня Україні” 8 квітня 2017 р.