За останні 20 років усі економічні, валютні, фінансові та банківські кризи в Україні відбувалися при падінні цін на її експортну сировину. Так було у 1998–1999, 2008–2009 і 2014–2016 рр. Якщо не брати до уваги руйнівні наслідки сьогоднішньої війни, усі розбіжності цих епізодів полягали лише в глибині падіння та в тому, яка частина економіки від нього потерпала найбільше.

У всіх трьох випадках Україна зверталася по допомогу до МВФ та інших фінансових організацій, що, утім, не вберегло її від наступних потрясінь. Представники міжнародних інститутів пояснюють таку уразливість непослідовністю самої України – вона воліла виходити з програм із Фондом, ніж доводити їх до кінця.

Сказати, що ці аргументинелогічні, досить складно, особливо якщо врахувати строкатий букет наших проблем. Однак у рецептах Фонду приховано ризики, що можуть відправити на лікарняне ліжко більшу частину його клієнтів. А їхня передчасна відмова від курсу терапії часто не суперечить… його ж приписам. І річ тут, схоже, не тільки у відомій критиці Вашингтонського консенсусу, під крапельницю якого автоматично потрапляють усі пацієнти МВФ, а й також у їхніх власних уподобаннях…

Читайте більше у статті заступника директора Інституту економіки та прогнозування НАН України, д.е.н. С.О. Корабліна “Російська рулетка”, опублікованій у газеті “Дзеркало тижня. Україна” 9 вересня 2017 р.