Ukrainian
Пріоритетні напрями патентування в Україні належать до базових та експортоорієнтованих галузей національної економіки третього та четвертого технологічних укладів, на відміну від загальносвітових тенденцій щодо пріоритетів патентування галузей п'ятого технологічного укладу. Ця тенденція в майбутньому неминуче призведе до ще більшого відставання України від провідних країн світу й остаточної втрати можливості змінити економічну ситуацію в країні. Період заміщення технологічних укладів створює для відстаючих, таких як Україна, країн вікно можливостей для ривка. Саме в такий спосіб відбувалися прориви у минулому столітті: Японія й Західна Європа були відновлені на основі четвертого технологічного укладу, швидке зростання якого вивело їх у світові лідери. Випереджальне освоєння ключового фактора та формування ядра нового технологічного укладу можуть дати Україні поштовх до структурної перебудови економіки та забезпечення її стійкості. Читайте більше у матеріалі В.К. Хаустова, к.т.н., вченого секретаря Інституту економіки та прогнозування НАН України, «Патент на розвиток», надрукованого у газеті «Дзеркало тижня. Україна» 27 липня 2019 р.
ЗУПИНИТИ ВІЙНУ!
Звернення ДУ «Інститут економіки та прогнозування НАН України»
В Україні війна. Її розв’язала Росія. «Русский мир» приніс нашому народові горе, смерть та розруху. Він намагається стерти з землі переважно російськомовні Харків, Суми і Маріуполь. Залишає на своєму шляху знищені села Слобожанщини, Чернігівщини та Київщини. Руки загарбників у крові невинних дітей. Цьому немає і ніколи не буде жодного виправдання.
Окупантів словами не зупинити, але мовчати не можна.
Ми звертаємся зі словами вдячності до наших захисників-військових, добровольців тероборони, добробатівців, волонтерів, мільйонів наших співвітчизників, які щодня роблять все, щоб забезпечити нас світлом, теплом та їжею.
Ми дякуємо всьому світові, який встав на захист наших прав та свобод. Ми ніколи не забудемо іноземних добровольців, які ризикують життям, захищаючи наші родини. Ми цінуємо підтримку міжнародної наукової спільноти. Ми чуємо при цьому і голоси російських громадян, але нас продовжують вбивати. Щодня. Щоночі. Жінок, дітей, старих та немічних людей.
Нас вбивають за те, що ми не хочемо «русского мира». За те, що ми захищаємо свою землю. За наш європейський вибір. За наше майбутнє.
Гармати змінюють та надають страшного сенсу взаємовідносинам історичних сусідів. Їх жнива – десятки тисяч вбитих та скалічених, мільйони біженців, знищені міста та села, зруйновані мости, спотворені долі.
Це – не наш вибір. Це – вибір країни-агресора. Але ми вистоїмо. Ми повернемося до нормального життя, до звичайних людських відносин. Ми змусимо нас поважати. І це відбудеться тим скоріше, чим міцнішими будуть всі ті, для кого життя кожної людини є дивом, а не «тріскою при рубанні дров».
Державне благословення вбивства – важкий морок середньовіччя. Весь світ бачить, як він опускається на Росію. Це – безвихідь. Щоб остаточно не потрапити до неї, треба зупинитися. Це перше, що треба зробити, щоб не перетворитися на вічного ізгоя, який всім заздрить, всім погрожує і всіх жахається.
Безумовна зупинка вогню та перемовини – перший крок від цієї прірви. Його треба робити негайно. Заради тих, чиї життя ще можна зберегти. Заради припинення цієї божевільної війни. Заради всіх тих, хто ще може після неї народитися.
Накопичувальний рівень пенсійної системи у пошуках моделі і параметрів
Зміни до правил призначення пенсії за віком і формули її обчислення, ухвалені у жовтні 2017 р., є лише першим, параметричним, етапом пенсійної реформи.На черзі — структурний етап пенсійної реформи, який передбачає запровадження обов'язкового накопичувального компонента пенсійної системи. Є підстави сподіватися, що новий склад парламенту дотримуватиметься курсу на подальше здійснення пенсійної реформи. Складнішими видаються питання забезпечення передумов запровадження накопичувальної системи та досягнення консенсусу щодо її моделі і базових параметрів. Яка модель краща – централізована чи децентралізована, чим вони відрізняються, – читайте більше у матеріалі С.П. Зубика, наукового співробітника відділу грошово-кредитних відносин Інституту економіки та прогнозування НАН України, «Накопичувальний рівень пенсійної системи у пошуках моделі та параметрів», надрукованого у газеті «Дзеркало тижня. Україна» 21 липня 2019 р.
Зміна поколінь
Сьогодні на українському політичному Олімпі обживаються 30--40-річні. Для більшості "колишніх", чий вік, умовно, досягнув 50–60 років, це явна несподіванка, — їхні знання та зв'язки, що накопичувалися роками, досвід державного управління і апаратної роботи, участь у реальній геополітиці та внутрішніх інтригах, поінформованість про біографічні деталі партнерів і ділові зв'язки опонентів, доступ до напіввідкритої статистики та закритих досьє, а також чимало інших професійних і чисто людських активів буквально відразу стали незначущими. Усі ці переваги без будь-яких видимих зусиль переважили молодість, кураж і політична стерильність. Схоже, що обібраному до нитки виборцю ця недосвідченість здалася меншим з усіх лих, з якими йому довелося зіштовхнутися за неповні 30 років нескінченних "радикальних структурних реформ".
Складно очікувати особливої подяки нового покоління за те, що саме примудрилися зробити його попередники-реформатори з економікою, яка дісталася їм у спадок. Тільки вже тому більшості метрів вітчизняної політики слід було б акуратніше зважувати слова своєї критики на адресу молоді, яка з властивим її віку запалом відправляє їх усіх на заслужений відпочинок.
Однак і самій молоді при цьому не слід забувати, що в політику вона прийшла на хвилі масового очікування дива, віру в яке навмисне насаджувала, роками накручуючи невигадливий серіал про моральні принципи та людські гідності недосвідченого ровесника нашого нового президента.
Читайте більше у статті д-ра екон. наук, чл.-кор. НАН України, заступника директора ДУ “ Інститут економіки та прогнозування НАН України” С.О.Корабліна "Зміна поколінь", опублікованій у газеті “Дзеркало тижня. Україна” 23 березня 2019 р.
Проблеми ЕКАноміки
Упродовж багатьох років, фактично весь період існування незалежної України, створення спеціального інституту фінансової підтримки вітчизняних експортерів — експортно-кредитного агентства (ЕКА) — залишається одним із найболючіших питань.
Багато країн світу свого часу заснували й використовували національні ЕКА для просування власного експорту літаків, кораблів, залізниць, комплексних промислових і агропромислових об'єктів та ін. А Україна все ще "вивчає досвід".
Читайте більше у статті головного наукового співробітника сектору міжнародних фінансів д.е.н. О.М. Шарова "Проблеми ЕКАноміки", опублікованій у газеті "Дзеркало тижня. Україна" 28 червня 2019 р.
Енергетичний аудит країни
Під час цьогорічної президентської виборчої кампанії та навіть у перші дні функціонування нової влади українське суспільство так і не отримало від можновладців критичного аналізу підсумків реформування енергетичного сектору країни, існуючих досягнень і зроблених помилок. Не відбулося переосмислення цілей і принципів формування конкурентних ринків енергоресурсів на засадах національного економічного прагматизму. Тому не дивно, що останнім часом з'явилися діаметрально протилежні візії енергетичного буття країни. Хоча проблема енергетичної безпеки країни була і залишається актуальною. Більш того, в умовах сучасної гібридної війни проблема стабільного енергозабезпечення постає чи не головним викликом для економічної та національної безпеки держави. Хоча корені існуючих проблем залягають глибоко у нещодавньому минулому новітньої історії країни. Читайте більше у статті к.е.н., провідного наукового співробітника ДУ “Інститут економіки та прогнозування НАН України” В.Е. Ліра “Енергетичний аудит країни”, надрукованій у газеті “Дзеркало тижня. Україна” 22 червня 2019 р.
Майбутнє країни залежить від фінансового внеску держави у ранній розвиток дітей
За різними оцінками, 1 дол. США, витрачений на дошкільну освіту, приносить від 4 до 17 дол. США суспільно-економічних переваг — це збільшення продуктивности праці, зменшення соціальних видатків, зокрема на охорону здоров'я, вирівнювання доходів — формування передумов для економічного зростання. Тобто йдеться, ні багато ні мало, — про економічну ефективність.
А от інші статистичні дані менш оптимістичні: за даними ЮНІСЕФ, в Україні програми в межах дошкільної освіти відвідують 68% дітей, які зростають у найзаможніших сім'ях, і лише 30% дітей, які зростають у найбідніших сім'ях.
Упродовж останніх десятиліть питання забезпечення програмами раннього розвитку, догляду та освіти дітей постало на політичному порядку денному в усьому світі. Одна з головних причин — збільшення в робочій силі частки жінок, що зумовило зростання попиту на послугу догляду за дітьми дошкільного віку. Уряди країн підтримують і субсидують цю послугу з низки причин.
Про те, як це відбувається в Україні, читайте у статті к.е.н., молодшого наукового співробітника відділу державних фінансів ДУ “Інститут економіки та прогнозування НАН України” Наталії Назукової “Дошкільнята та їхня... зарплата”, надрукованій у газеті “Дзеркало тижня. Україна” 15 червня 2019 р.
Може вже час скористатися наявними резервами?
За підсумками 2018 р. обсяг недоотриманих державним бюджетом України доходів становив 18,7 млрд грн, у тому числі майже 10 млрд податку на додану вартість (ПДВ). Це незважаючи на вищі показники зростання реального ВВП (103,3%), індексу споживчих цін (109,8) та індексу цін виробників промислової продукції (114,2%) порівняно із врахованими при розробці бюджету (відповідно 103,0; 109,0 і 110,3%). Однак насправді бюджет недоотримує значно більше.
Читайте більше у статті д.е.н., завідувача відділу державних фінансів ДУ “Інститут економіки та прогнозування НАН України” І.О.Луніної “Може, вже час скористатися наявними резервами?”, опублікованій у газеті «Дзеркало тижня. Україна” 25 травня 2019 р.
Валерій Геєць: “Україні потрібна сучасна промислова політика”
Напередодні форуму “Промислова політика і ГМК: світовий досвід для України” директор ДУ “Інститут економіки та прогнозування НАН України” , академік НАН України В.М. Геєць дав інтерв’ю GMK Center про те, якою могла би бути промислова політика України, чому в країні не розвиваються технологічні галузі промисловості та коли припустилися найбільшої помилки в українському ГМК. Читайте більше тут
”Ресурсне прокляття”
Геостратегічні гравці сучасного світу, так звана група "великої вісімки", у постколоніальну епоху прагнуть до економічного контролю над геополітичними центрами, до яких, на думку відомого політолога З.Бжезинського, належать такі країни, як Україна, Азербайджан, Туреччина, Іран та деякі інші (залежно від позиціонування в окремих макрорегіонах). Головними ознаками геополітичних центрів є наявність великих покладів природних ресурсів, а також вигідне географічне розташування на перетині світових торгових шляхів. Механізмами такого "цивілізаційного" контролю зазвичай обираються різні форми політичної та економічної інтеграції. Натомість гравітаційні моделі світової торгівлі показують, що в економічному сенсі у виграші залишаються геостратегічні гравці, які самі постають економічним ядром таких утворень. Саме контроль за геополітичними центрами дає можливість геостратегічним гравцям переспрямовувати та акумулювати енергетичні, матеріальні, трудові (перш за все інтелектуальні) та фінансові ресурси, що дозволяє цим країнам ставати технологічними лідерами світової економіки. Читайте більше у статті к.е.н., провідного наукового співробітника ДУ “Інститут економіки та прогнозування НАН України” В.Е.Ліра “Ресурсне прокляття”, опублікованій у газеті “Дзеркало тижня. Україна” 6 квітня 2019 р.
Фінансова нестабільність
За останні 20 років Україна перенесла три системні кризи — у 1998–1999, 2008–2009 і 2014–2015 рр. Усі вони супроводжувалися спадом виробництва, валютними, фінансовими, бюджетними, борговими та банківськими потрясіннями. Під час них країна втрачала доступ до зовнішніх кредитних ринків, а держава — фінансову спроможність. Усі стабілізаційні програми в такі моменти розроблялися міжнародними організаціями: задля їхніх кредитів Україна легко відмовлялася від частини свого суверенітету. Однак кожне його відновлення згодом закінчувалося новою кризою. Останні п'ять років Україна перебуває під щоденним контролем МВФ. За цей час нами було ініційовано три стабілізаційні програми: Stand-by (2014), EFF (2015), Stand-by (2018). Кожна з них супроводжувалася не стільки обговоренням умов співробітництва з Фондом, скільки залякуванням загрозою дефолту. Причому найактивніше ажіотаж навколо фінансової неспроможності держави накручують, хоч як дивно, уряд із Нацбанком за потужної підтримки правлячої коаліції та її прибічників із експертного середовища. При цьому, щоправда, не згадується, що за неповні п'ять років Україна встигла одержати від МВФ майже стільки ж (10,2 млрд СПЗ), скільки за попередні 19 років (10,7 млрд СПЗ). І що в пікових платежах 2019–2021 рр. практично немає "старих" зобов'язань перед Фондом, тому що весь сьогоднішній борг перед ним (8 млрд СПЗ) накопичено вже після 2013 р. У наявності загроза боргової пастки: зобов'язання перед головним кредитором плодяться швидше, ніж віддача від контрольованих ним програм. Так, не встигнувши розпочати поточний Stand-by (2018), НБУ анонсував необхідність наступної стабілізаційної програми. Раніше таку саму потребу України в нових кредитах зазначало рейтингове агентство Fitch. Не дивно, що за подібної ситуації час вести мову не про умови фінансової стабільності України, а про причини її відсутності. Читайте більше у статті д-ра екон. наук, чл.-кор. НАН України, заступника директора ДУ “ Інститут економіки та прогнозування НАН України” С.О.Корабліна “Фінансова нестабільність”, опублікованому у газеті “Дзеркало тижня. Україна” 23 березня 2019 р.