Сьогодні на українському політичному Олімпі обживаються 30–40-річні. Для більшості “колишніх”, чий вік, умовно, досягнув 50–60 років, це явна несподіванка, — їхні знання та зв’язки, що накопичувалися роками, досвід державного управління і апаратної роботи, участь у реальній геополітиці та внутрішніх інтригах, поінформованість про біографічні деталі партнерів і ділові зв’язки опонентів, доступ до напіввідкритої статистики та закритих досьє, а також чимало інших професійних і чисто людських активів буквально відразу стали незначущими. Усі ці переваги без будь-яких видимих зусиль переважили молодість, кураж і політична стерильність. Схоже, що обібраному до нитки виборцю ця недосвідченість здалася меншим з усіх лих, з якими йому довелося зіштовхнутися за неповні 30 років нескінченних “радикальних структурних реформ”.
Складно очікувати особливої подяки нового покоління за те, що саме примудрилися зробити його попередники-реформатори з економікою, яка дісталася їм у спадок. Тільки вже тому більшості метрів вітчизняної політики слід було б акуратніше зважувати слова своєї критики на адресу молоді, яка з властивим її віку запалом відправляє їх усіх на заслужений відпочинок.
Однак і самій молоді при цьому не слід забувати, що в політику вона прийшла на хвилі масового очікування дива, віру в яке навмисне насаджувала, роками накручуючи невигадливий серіал про моральні принципи та людські гідності недосвідченого ровесника нашого нового президента.
Читайте більше у статті д-ра екон. наук, чл.-кор. НАН України, заступника директора ДУ “ Інститут економіки та прогнозування НАН України” С.О.Корабліна “Зміна поколінь”, опублікованій у газеті “Дзеркало тижня. Україна” 23 березня 2019 р.