Чергове засідання Клубу банкірів на тему: «Фінансування великих інфраструктурних проектів. «Big tickets»11 липня 2018 р.відбулося у банку Райффайзен Банк Аваль. На обговорення винесли питання щодо фінансування великих інфраструктурних проектів, запиту на таке фінансування в Україні, хто готовий надати таке фінансування і яка роль у цьому банків. Своїм баченням щодо можливих відповідей на ці непрості, але дуже актуальні та потрібні для нашої економіки запитання поділився з учасниками засідання голова правління Райффайзен Банку Аваль Володимир Лавренчук. У його презентації «Банки, кредити, капітальні інвестиції. Україна 2018» наводилося чимало яскравих фактів і конкретних цифр, які дають абсолютно чітке уявлення як про нинішню ситуацію з капітальними інвестиціями в державі та яким чином тут можуть підставити своє плече вітчизняні банки. Основний меседж його виступу – був заклик до колег: попри значну кількість проблем у банківській сфері, подивитися на діяльність банків за нинішніх умов значно масштабніше та ширше. Скажімо, хто профінансує будівництво нафтопереробного заводу або інший великий інфраструктурний проект? Адже йдеться про дуже значні кошти, які обчислюються не мільйонами, а мільярдами гривень. Можливості вітчизняних банків наразі дуже обмежені, і за вісім років їх частка у підтримці капітальних інвестицій не збільшилася, але запит у суспільстві на такі проекти є. Тому банки мають шукати партнерів, створювати синдикати і заходити на ринок капітальних інвестицій, – вважає голова правління Райффайзен Банку Аваль В.Лавренчук. Традиційну дискусію відкрила презентація «Фінансування інфраструктурних проектів в Україні: потенціал, можливості, перспективи», яку підготували Катерина Ануфрієвата Андрій Шкляр, кандидати економічних наук, старші наукові співробітники відділу грошово-кредитних відносин Інституту економіки та прогнозування НАН України. Так, Андрій Шкляр наголосив, що «існують значні проблеми з підготовкою якісної проектної документації, що може розглядатися банками при фінансуванніінфраструктурних проектів. Поточні умови кредитування в українських банках і відсутність широкої практики синдикації суттєво обмежує потенціал участі українських банківських інституцій у фінансуванні великих проектів. Підходи до оцінки доцільності бюджетної та/або державної підтримки тих чи інших проектів потребують перегляду щодо наближення до кращих світових практик, які враховують увесь спектр бюджетних та макроекономічних факторів від запуску проекту». Катерина Ануфрієва у своїй частині виступу зазначила: «Багато йшлося про те, що інфраструктуру можна фінансувати більшою мірою за державний кошт, але співпраця банків з приватним сектором, державою, МФО та іншими «інституційними» інвесторами, які розуміють, що важливий не лише прибуток, а й соціальний ефект, дає можливість отримати значні взаємні вигоди. Україна отримала найбільше коштів у середньому за період 2013–2017 рр. від таких установ, як Світовий банк та ЄБРР (34 і 29% відповідно) порівняно з країнами із подібним розміром економік, які також користуються ресурсами цих МФО, але вибірка цих коштів в Україні недостатня. Інвесторами наголошується необхідність проведення реформ, що забезпечать прозорість управління об'єктами інфраструктури, ефективність та цільовий характер використання коштів, також у контексті скорочення витрат, так і збереження природного середовища, важливі проекти, що забезпечать енергоефективність, «безвідходність економіки» та, у разі фінансування інфраструктурного проекту через банк, прибуток та достатню якість кредитного портфелю для банку. Тому продовжуємо пошук інструментів, найкращих варіантів угод спільного фінансування інфраструктурних проектів, зокрема за участі банків, ураховуючи, що для такого фінансування потрібні довгострокові ресурси та особливий підхід до оцінки їх ризику», – підкреслила Катерина Ануфрієва. У обговоренні взяли участь перший заступник голови Комітету Верховної Ради України з питань фінансової політики і банківської діяльності Михайло Довбенко, начальник відділу Департаменту монетарної політики та економічного аналізу Національного банку України Іван Гольченко, голова правління «RwSbank» Владислав Кравець,перший заступник голови правління «Індустріалбанку» Віталій Романчукевич, голова правління Агентства із рефінансуванню житлових кредитів, президент Української іпотечної асоціації Сергій Волков, колишній заступник голови НБУ Ярослав Солтис, колишній заступник голови НБУ Борис Марков, президент Українського товариства фінансових аналітиків Юрій Прозоров, к.е.н., провідний науковий співробітник Академії фінансового управління України Анатолій Дроб’язко, аналітик-консультант Ігор Шумило та інші.
ЗУПИНИТИ ВІЙНУ!
Звернення ДУ «Інститут економіки та прогнозування НАН України»
В Україні війна. Її розв’язала Росія. «Русский мир» приніс нашому народові горе, смерть та розруху. Він намагається стерти з землі переважно російськомовні Харків, Суми і Маріуполь. Залишає на своєму шляху знищені села Слобожанщини, Чернігівщини та Київщини. Руки загарбників у крові невинних дітей. Цьому немає і ніколи не буде жодного виправдання. Окупантів словами не зупинити, але мовчати не можна. Ми звертаємся зі словами вдячності до наших захисників-військових, добровольців тероборони, добробатівців, волонтерів, мільйонів наших співвітчизників, які щодня роблять все, щоб забезпечити нас світлом, теплом та їжею. Ми дякуємо всьому світові, який встав на захист наших прав та свобод. Ми ніколи не забудемо іноземних добровольців, які ризикують життям, захищаючи наші родини. Ми цінуємо підтримку міжнародної наукової спільноти. Ми чуємо при цьому і голоси російських громадян, але нас продовжують вбивати. Щодня. Щоночі. Жінок, дітей, старих та немічних людей. Нас вбивають за те, що ми не хочемо «русского мира». За те, що ми захищаємо свою землю. За наш європейський вибір. За наше майбутнє. Гармати змінюють та надають страшного сенсу взаємовідносинам історичних сусідів. Їх жнива – десятки тисяч вбитих та скалічених, мільйони біженців, знищені міста та села, зруйновані мости, спотворені долі. Це – не наш вибір. Це – вибір країни-агресора. Але ми вистоїмо. Ми повернемося до нормального життя, до звичайних людських відносин. Ми змусимо нас поважати. І це відбудеться тим скоріше, чим міцнішими будуть всі ті, для кого життя кожної людини є дивом, а не «тріскою при рубанні дров». Державне благословення вбивства – важкий морок середньовіччя. Весь світ бачить, як він опускається на Росію. Це – безвихідь. Щоб остаточно не потрапити до неї, треба зупинитися. Це перше, що треба зробити, щоб не перетворитися на вічного ізгоя, який всім заздрить, всім погрожує і всіх жахається. Безумовна зупинка вогню та перемовини – перший крок від цієї прірви. Його треба робити негайно. Заради тих, чиї життя ще можна зберегти. Заради припинення цієї божевільної війни. Заради всіх тих, хто ще може після неї народитися.