Спільна аграрна політика (САП) та європейські підходи до регулювання земельних відносин часто за межами спільноти вважаються взірцевими щодо ефективної реалізації та захисту як загальноєвропейських пріоритетів, так і національних інтересів окремих країн – членів ЄС. Але практика останніх років свідчить, що європейські механізми та інструменти виявилися не дуже ефективними у забезпеченні декларованих цілей аграрного та сільського розвитку. У цьому контексті для України, яка продовжує земельні реформи та імплементує положення Угоди про асоціацію з ЄС у частині сталого розвитку, корисними та актуальними є усвідомлення сучасних європейських тенденцій в аграрному землекористуванні та земельній політиці, пов'язаних із концентрацією та захопленням угідь, а також оцінка рекомендацій різного роду "радників" у контексті можливих ризиків і загроз land grabbing у вітчизняних умовах. Адже компанії з держав ЄС є інвесторами і на українському земельному ринку — на них припадає 21 угода із земельними ділянками загальною площею понад 1,8 млн га (із 35 зареєстрованих в Україні до 2017 р., інформація про які є в базі даних Land Matrix). Читайте більше  у статті чл.-кореспондента НАН України О.М.Бородіної  та к.е.н. В.Д Ярового “Європейська практика регулювання земельних відносин:  загрози та виклики”, надрукованій у газеті “Дзеркало тижня. Україна” 21 липня 2018 р. 

Фондовий ринок України формується вже понад 25 років у надскладних умовах: під впливом популістських рішень, жорстких криз, нерозуміння державними органами влади його стратегічної ролі в побудові стійкого соціально-інвестиційного середовища країни. При цьому, отримуючи деструктивне і заангажоване регулювання, вітчизняний фондовий ринок, по суті, не розвивається, а стагнує і деградує. Загалом це призводить до монополізації активів в Україні, закритості інвестиційного клімату для внутрішніх і зовнішніх інвесторів, а також до надвисокого рівня соціального розшарування (фактичної відсутності середнього класу), складності реалізації особистісних і бізнес-ініціатив, наднизьких темпів економічного зростання тощо. Підтвердженням цього є незначна кількість учасників, емітентів, інструментів, недостатні обсяги коштів, що обертаються на вітчизняному фондовому ринку, і його суттєве відставання за більшістю показників не тільки від високорозвинених країн світу, а й від переважної більшості країн колишнього СРСР і Східної Європи. Окрім того, за багатьма параметрами та стандартами інфраструктура і законодавча база фондового ринку України не відповідають практиці функціонування фондових бірж у світі. Читайте більше у статті к.е.н., старшого наукового співробітника відділу міжнародних фінансових досліджень Є.В.Редзюка «Сквіз-аут фондового ринку», опублікованій у газеті «Дзеркало тижня. Україна» 8 липня 2018 р.

Другий поспіль рік економіка України демонструє зростання. Після вельми поміркованих 2,3% приросту ВВП у 2016-му минулий рік приніс 2,5%, що навіть перевищило очікування багатьох експертів. Принаймні можна говорити про формування позитивної тенденції — і відповідну оптимістичну зміну в очікуваннях, що дуже важливо для подовження та посилення позитивних трендів. Проте наразі не викликає сумнівів необхідність досягти значно вищих темпів зростання — на рівні принаймні 6–7% на рік, а відповідні цілі озвучуються вже навіть зазвичай консервативнішими зарубіжними експертами. Між тим бачення шляху такого прискорення здебільшого обмежується інтенсифікацією виконання стандартних процедур: дерегуляції, протидії корупції, макроекономічної стабілізації (зниження інфляції), фіскального збалансування тощо, важливість яких не викликає сумніву. Сумнів викликає їхнядостатність для того, аби перевести українську економіку з режиму післякризового відновлення в режим динамічного зростання. Головним рушієм 2017 року для економіки України став споживчий попит. Інвестування в основний капітал стало головним рушієм відновлення економічного зростання у 2016 р.  Читайте більше у статті д.е.н., провідного наукового співробітника Інституту економіки та прогнозування НАН України Я.А.Жаліла «Економічне зростання: чому ми його втрачаємо?», надрукованій у газеті «Дзеркало тижня. Україна» 19 травня 2018 р.

Одним із важливих напрямів реалізації положень Угоди про асоціацію з Європейським Союзом, а також економічної інтеграції із загальним ринком ЄС і забезпечення включеності в глобальні ланцюги доданої вартості є реалізація в Україні ідеї smart-спеціалізації. Застосування цього новітнього підходу визначається як ключовий компонент співпраці в рамках Європейської політики добросусідства щодо можливості використовувати європейські структурні та інвестиційні фонди. З огляду на потребу долучитися до Стратегії розумних спеціалізацій (СРС) Євросоюзу в Україні з 2016 р. здійснюється доволі активна робота з вироблення узгодженої з ЄС позиції. Для адекватного застосування принципів смарт-спеціалізації та отримання на цій підставі позитивних результатів украй важливо правильно усвідомлювати сутність цієї інноваційної системи розумних рішень, розробленої Євросоюзом для активізації структурних змін в економіці регіонів, формування і розвитку регіональної спроможності ефективного функціонування на найважливіших світових ринках. Проте в Україні смарт-спеціалізація саме як інноваційна система прийняття рішень у сфері регіональної та структурної політики на практиці взагалі не отримала розвитку. Читайте більше у матеріалі к.е.н., старшого наукового співробітника відділу економічного зростання та структурних змін в економіці   ДУ «Інститут економіки та прогнозування НАН України» О.Ю.Снігової «Smart-спеціалізація та stupid-реалізація», надрукованій у газеті “Дзеркало тижня. Україна”, 28 квітня 2018 р.

В Україні вже тривалий час відбуваються істотні перетворення: то аграрне реформування, а от тепер реформа місцевого самоврядування і територіальної організації влади. Унаслідок останньої утворюються об'єднані територіальні громади (ОТГ), які включають місто як адміністративний центр і прилеглі сільські райони.

По факту формуються місько-сільські континууми, і формально начебто відбувається зближення (конвергенція) міста і села. Хоча подеколи важко подолати їх дивергенцію через занадто відмінні рівні розвитку і способи життя, розходження інтересів жителів, коли, як кажуть, для населення великих міст важливий курс валют, а у селах — урожай картоплі. Об'єднувальною метою є прагнення жити краще. Але поки що очевиднішим є превалювання суто територіально орієнтованого підходу при створенні ОТГ і меншою мірою — секторального, тобто пошуку тих економічних векторів, які стали б драйверами розвитку таких місько-сільських формувань.

Читайте більше у статті д.е.н., головного наукового співробітника  Інституту економіки і прогнозування НАН України  О.Л.Попової “Село дрейфує...”, опублікованій у газеті “Дзеркало тижня.  Україна” 14 квітня 2018 р.