Новини Інституту

Напередодні нового календарно-політичного 2019 року та різдвяних свят українців чекають “листи щастя” з новими сумами у платіжках за житлово-комунальні послуги.

Це, безумовно, стане приводом для важких і одвічних роздумів: “хто винуватий?” і “що робити?”. Бум фасадного утеплення своїм коштом поступово завершується, оскільки несумлінні сусіди продовжують “підігріватися” державними субсидіями. Програма “теплих кредитів” забюрократизована (на всіх охочих коштів просто не вистачає) з боку держави та саботується уповноваженими банками. Про іноземні кредити на енергоефективні заходи чули, але не відчули. Муніципальних програм енергоефективності майже немає, хоча децентралізованих ресурсів у більшості місцевих громад більш ніж достатньо.

Донедавна платоспроможний виборець в умовах відсутності економічного суверенітету (як споживача) на зміну постачальника вже на гарячу голову і напевне вже з холодним серцем шукатиме тих, хто в змозі розірвати це замкнуте коло… Чи не “послідовників”?

Читайте більше у статті к.е.н., провідного наукового співробітника ДУ “Інститут економіки та прогнозування НАН України” В.Е.Ліра “БЕЗмежність тарифів у вирі субсидій”, опублікованій у газеті «Дзеркало тижня. Україна” 17 листопада 2018 р.

Закон України «Про спрощення процедур реорганізації та капіталізації банків», розроблений Комітетом Верховної Ради України з питань фінансової політики і банківської діяльності та ухвалений Верховною Радою минулого року, справив неоднозначний вплив на процеси, що відбуваються нині у вітчизняній банківській системі. Це  і стало темою для обговорення на черговому засіданні Клубу банкірів 8 листопада 2018 р.

Перший заступник голови Комітету Верховної Ради України з питань фінансової політики і банківської діяльності Михайло Довбенко зауважив, що у розробленого профільним комітетом закону було три мети: спростити процедуру приєднання банків, спростити процедуру докапіталізації банків і запровадити процедуру добровільного виходу з ринку. Безумовно, позиції закону можна вдосконалювати, але вже зараз зрозуміло, що банківська система сприйняла його позитивно.

Фахівці Інституту економіки та прогнозування НАН України звернули увагу на макроекономічний та інституційний аспекти імплементації Закону.

У дискусії взяли участь колишній заступник голови НБУ, екс-голова Держказначейства Олександр Кірєєв, член ради Клубу банкірів Микола Нос, член Нацкомфінпослуг, кандидат економічних наук, доцент Олександр Залєтов, колишній заступник голови НБУ Борис Марков, голова правління Агентства з рефінансування житлових кредитів, президент Української іпотечної асоціації Сергій Волков, радник голови правління  АТ АКБ “АРКАДА» Віктор Кравець та інші.

Учасники засідання ухвалили рішення передати всі матеріали обговорення з пропозиціями та зауваженнями у Комітет Верховної Ради України з питань фінансової політики і банківської діяльності.

Для реформи децентралізації, яка в Україні увійшла у практичну стадію у 2015 році, настає принципово новий етап. 

Якщо раніше 2020 рік як імовірний термін успішного закінчення процесу утворення об’єднаних територіальних громад (ОТГ) згадувався переважно як абстрактний орієнтир, наразі офіційні представники влади вже предметно ставлять завдання провести чергові загальні вибори до органів місцевого самоврядування у жовтні 2020-го у новій адміністративно-територіальній структурі.

Це означає, що 100-відсоткове покриття території об’єднаними громадами має завершитися навесні 2020-го, тобто приблизно за півтора року. Враховуючи, що у попередні чотири роки відбулося об’єднання 3,8 тисячі із 10,9 тисячі громад (утворилося 838 ОТГ), а 65% громад залишаються необ’єднаними, необхідно різко прискорити впровадження реформи децентралізації.

Отже, очевидно, що децентралізація із проривного харизматичного добровільного процесу неминуче переходить до етапу рутинної директивної реалізації…

Читайте більше у статті д.е.н., провідного наукового співробітника ДУ “Інститут економіки та прогнозування НАН України”  Я.А.Жаліла “Чи з іскри полум’я заметься,  або Сім викликів для нового етапу децентралізації”,  опублікованій в газеті “Дзеркало тижня. Україна” 3 листопада 2018 р.

Науковий  семінар під  назвою “Стратегії взаємодії МВФ та України” 10 жовтня 2018 р. було проведено в ДУ “Інститут економіки та прогнозування НАН України”. Його організаторами виступили сектор міжнародних фінансових досліджень Інституту та ДВНЗ «Університет банківської справи» НБУ. На ньому відбувся конструктивний обмін думками, грунтовно проаналізовано стратегії та існуючі проблеми у сфері взаємодії МВФ з Україною, було сформульовано нові ідеї та підходи до їх вирішення у співпраці України з МВФ. Модератором семінару була д.е.н., проф., завідувач сектору міжнародних фінансових досліджень О.О.Борзенко.

                 Відкрив семінар академік НАН України, директор ДУ «Інститут економіки та прогнозування НАН України»  В.М. Геєць.  Було представлено стендові доповіді: д.е.н., професора, головного наукового співробітника сектору міжнародних фінансових досліджень О.М.Шарова – «Міфи про МВФ: існуючи підходи до співпраці з МВФ та реальні можливості» та д.е.н., професора, Заслуженого економіста України, члена Ради Національного банку України, заступника виконавчого директора МВФ (2012–2017 рр.) О.І.Петрика – «Проблеми та перспективи співпраці: погляд з МВФ». Дуже цікавими були доповіді члена-кореспондента НАН України, заступника директора ДУ «Інститут економіки та прогнозування НАН України» С.О.Корабліна  та д.е.н., професора, Заслуженого економіста України О.В.Плотнікова на тему «Ризикові аспекти співробітництва України з МВФ» та економічного експерта В.В.Степанюка на тему «Перспективи співробітництва України з МВФ».

Ідеї економістів і політичних мислителів — і коли вони праві, і коли помиляються, — мають значно більше значення, ніж прийнято думати. Насправді лише вони і правлять світом. Люди практики, які вважають себе зовсім не вразливими до інтелектуальних впливів, зазвичай є рабами якогось економіста минулого. Безумці, які перебувають при владі, чують голоси з неба, беруть свої навіжені ідеї з витворів якогось академічного писаки, котрий складав їх кілька років тому. Я упевнений, що сила корисливих інтересів значно перебільшується порівняно з поступовим посиленням впливу ідей.

                                                                                                                         Джон Кейнс

Економічна теорія переживає не найкращі часи. Вона не може адекватно відтворити в мисленні сучасні реалії, виявити закономірності їхнього розвитку, дати цілісну картину економічної дійсності, а отже, і виробити надійні інструменти впливу на неї, що має численні й різноманітні прояви. 

В Україні також відбуваються суперечливі процеси. З одного боку, теоретично освоюються нові способи мислення, які активно розвивалися й розвиваються на Заході. З іншого — губляться цілі шари теоретичної культури, пов’язані з системним логіко-історичним мисленням. На жаль, ми не можемо стверджувати, що у нас підвищується рівень теоретичної культури. Швидше, навпаки. Слабшають традиції системного теоретичного мислення. Економічна теорія практично вигнана з неекономічних вузів і зазнає утисків в економічних. Кафедри економічної теорії скорочуються, поєднуються з іншими, часто суто прикладними, кафедрами. Викладачі й студенти втрачають смак до економічної теорії. Гранти та фінансування видаються під прикладні дослідження, а їх учасники відмахуються від теоретичних питань, як від неважливих практично. З’являються публікації, що претендують на науковий внесок, але по суті є економічно безграмотними, що не заважає їм бути досить популярними й затребуваними “невимогливою” публікою. Економічна політика у своїй основі неадекватна стану економіки, а її результати говорять самі за себе. Україна є однією з найгірших у світі за економічною динамікою. Якщо існуюча тенденція триватиме, колапс економіки стане неминучим, що змусить знову звернутися до розробки теорії, здатної знайти адекватні відповіді на виклики часу. Але не хотілося б, щоб теорія розвивалася такими циклами.

Читайте більше у статті чл.-кор. НАН України, заступника директора ДУ “Інститут економіки та прогнозування НАН України” А.А.Гриценка “Немає нічого більш практичного за хорошу теорію”, опублікованій у газеті “Дзеркало тижня. Україна”  23 серпня 2018 р.

Кожна країна ЄС має право самостійно визначати структурні пропорції національного енергетичного балансу, незважаючи на єдині цілі, принципи та механізми реалізації європейської енергетичної політики. Але при цьому дотримуватися спільних домовленостей на політичному рівні, які зафіксовано в Договорі до Енергетичної хартії та Договорі про заснування Енергетичного співтовариства. Тому ставлення європейських урядів до зміни конфігурації транспортної інфраструктури енергетичного ринку має спиратися не лише на захист інтересів національних корпорацій, а насамперед на спільну правову платформу.

Європейський ринок природного газу в цілому розвивається у фарватері світових тенденцій диверсифікації, але стратегічний курс визначається особливою енергополітикою та заходами, окресленими директивами та регламентами ЄС.

Читайте більше  у статті  к.е.н. В.Е Ліра “Холодний душ для “Північного потоку-2”, надрукованій у газеті “Дзеркало тижня. Україна” 21 липня 2018 р. 

Спільна аграрна політика (САП) та європейські підходи до регулювання земельних відносин часто за межами спільноти вважаються взірцевими щодо ефективної реалізації та захисту як загальноєвропейських пріоритетів, так і національних інтересів окремих країн – членів ЄС. Але практика останніх років свідчить, що європейські механізми та інструменти виявилися не дуже ефективними у забезпеченні декларованих цілей аграрного та сільського розвитку. У цьому контексті для України, яка продовжує земельні реформи та імплементує положення Угоди про асоціацію з ЄС у частині сталого розвитку, корисними та актуальними є усвідомлення сучасних європейських тенденцій в аграрному землекористуванні та земельній політиці, пов’язаних із концентрацією та захопленням угідь, а також оцінка рекомендацій різного роду “радників” у контексті можливих ризиків і загроз land grabbing у вітчизняних умовах. Адже компанії з держав ЄС є інвесторами і на українському земельному ринку — на них припадає 21 угода із земельними ділянками загальною площею понад 1,8 млн га (із 35 зареєстрованих в Україні до 2017 р., інформація про які є в базі даних Land Matrix).

Читайте більше  у статті чл.-кореспондента НАН України О.М.Бородіної  та к.е.н. В.Д Ярового “Європейська практика регулювання земельних відносин:  загрози та виклики”, надрукованій у газеті “Дзеркало тижня. Україна” 21 липня 2018 р.