Чергове засідання Клубу банкірів на тему: «Фінансування великих інфраструктурних проектів. «Big tickets»11 липня 2018 р.відбулося  у банку Райффайзен Банк Аваль.  На обговорення винесли питання щодо фінансування великих інфраструктурних проектів,  запиту на таке фінансування в Україні, хто готовий надати таке фінансування і яка роль  у цьому банків.

Своїм баченням щодо можливих відповідей на ці непрості, але дуже актуальні та потрібні для нашої економіки запитання поділився з учасниками засідання голова правління Райффайзен Банку Аваль Володимир Лавренчук. У його презентації «Банки, кредити, капітальні інвестиції. Україна 2018»  наводилося чимало яскравих фактів і конкретних цифр, які дають абсолютно чітке уявлення як про нинішню ситуацію з капітальними інвестиціями в державі та яким чином тут можуть підставити своє плече вітчизняні банки.

Основний меседж його виступу – був заклик до колег: попри значну кількість проблем у банківській сфері, подивитися на діяльність банків за нинішніх умов значно масштабніше та ширше. Скажімо, хто профінансує будівництво нафтопереробного заводу або інший великий інфраструктурний проект? Адже йдеться про дуже значні кошти, які обчислюються не мільйонами, а мільярдами гривень.

Можливості вітчизняних банків наразі дуже обмежені, і за вісім років їх частка у підтримці капітальних інвестицій не збільшилася, але запит у суспільстві на такі проекти є. Тому банки мають шукати партнерів, створювати синдикати і заходити на ринок капітальних інвестицій, – вважає голова правління Райффайзен Банку Аваль В.Лавренчук.

Традиційну дискусію відкрила презентація «Фінансування інфраструктурних проектів в Україні: потенціал, можливості, перспективи», яку підготували Катерина Ануфрієвата Андрій Шкляр, кандидати економічних наук, старші наукові співробітники відділу грошово-кредитних відносин Інституту економіки та прогнозування НАН України. Так, Андрій Шкляр наголосив, що «існують значні проблеми з підготовкою якісної проектної документації, що може розглядатися банками при фінансуванніінфраструктурних проектів. Поточні умови кредитування в українських банках і відсутність широкої практики синдикації суттєво обмежує потенціал участі українських банківських інституцій у фінансуванні великих проектів. Підходи до оцінки доцільності бюджетної та/або державної підтримки тих чи інших проектів потребують перегляду щодо наближення до кращих світових практик, які враховують увесь спектр бюджетних та макроекономічних факторів від запуску проекту».

Катерина Ануфрієва у своїй частині виступу зазначила: «Багато йшлося про те, що інфраструктуру можна фінансувати більшою мірою за державний кошт, але співпраця банків з приватним сектором, державою, МФО та іншими «інституційними» інвесторами, які розуміють, що важливий не лише прибуток, а й соціальний ефект, дає можливість отримати значні взаємні вигоди. Україна отримала найбільше коштів у середньому за період 2013–2017 рр. від таких установ, як Світовий банк та ЄБРР (34 і 29% відповідно) порівняно з країнами із подібним розміром економік, які також користуються ресурсами цих МФО, але вибірка цих коштів в Україні недостатня. Інвесторами наголошується необхідність проведення реформ, що забезпечать прозорість управління об’єктами інфраструктури, ефективність та цільовий характер використання коштів, також у контексті скорочення витрат, так і збереження природного середовища, важливі проекти, що забезпечать енергоефективність, «безвідходність економіки» та, у разі фінансування інфраструктурного проекту через банк, прибуток та достатню якість кредитного портфелю для банку. Тому продовжуємо пошук інструментів, найкращих варіантів угод спільного фінансування інфраструктурних проектів, зокрема за участі банків, ураховуючи, що для такого фінансування потрібні довгострокові ресурси та особливий підхід до оцінки їх ризику», – підкреслила Катерина Ануфрієва.

У обговоренні взяли участь перший заступник голови Комітету Верховної Ради України з питань фінансової політики і банківської діяльності Михайло Довбенко, начальник відділу Департаменту монетарної політики та економічного аналізу Національного банку України Іван Гольченко, голова правління «RwSbank» Владислав Кравець,перший заступник голови правління «Індустріалбанку» Віталій Романчукевич, голова правління Агентства із рефінансуванню житлових кредитів, президент Української іпотечної асоціації Сергій Волков, колишній заступник голови НБУ Ярослав Солтис, колишній заступник голови НБУ Борис Марков, президент Українського товариства фінансових  аналітиків Юрій Прозоров, к.е.н., провідний науковий співробітник Академії фінансового управління України Анатолій Дроб’язко, аналітик-консультант Ігор Шумило та інші.

Нова монографія член-кореспондента НАН України, професора Сергія Корабліна “Макроекономічна динаміка України: пастка сировинних ринків” присвячена, на перший погляд, суто науковій проблемі (в найкращому розумінні цього слова). Між тим, власне, глибина дослідження, поєднана з доступним (позбавленим нарочитої наукоподібності) стилем викладення, роблять її цікавою для найширшого загалу. Макроекономічна ситуація в Україні розглядається в контексті глобального ринку, і цей “інтер’єр” одразу розширює межі дослідження, перетворюючи, здавалося б, внутрішні проблеми України у прояви загальносвітових тенденцій і протиріч.

Що стосується “родинних зв’язків”, то, як випливає вже з самої назви праці, вони відносять нас до сировинних економік: це давно вже ні для кого не є секретом, тим не менш, ми ніяк не можемо вибратися з цієї пастки (на небезпеці чого і наголошує автор). Але С.Кораблін іде далі і називає поіменно наших найближчих “економічних родичів”, користуючись як напрацюваннями Давоського форуму, так і результатами власної розвідки…

Читайте більше у статті головний науковий співробітник сектору міжнародних фінансів д.е.н. О.М. Шарова   «Україна: “Родинний портрет в інтер’єрі”», опублікованій у газеті «Дзеркало тижня. Україна» 8  липня 2018 р.

Фондовий ринок України формується вже понад 25 років у надскладних умовах: під впливом популістських рішень, жорстких криз, нерозуміння державними органами влади його стратегічної ролі в побудові стійкого соціально-інвестиційного середовища країни.

При цьому, отримуючи деструктивне і заангажоване регулювання, вітчизняний фондовий ринок, по суті, не розвивається, а стагнує і деградує. Загалом це призводить до монополізації активів в Україні, закритості інвестиційного клімату для внутрішніх і зовнішніх інвесторів, а також до надвисокого рівня соціального розшарування (фактичної відсутності середнього класу), складності реалізації особистісних і бізнес-ініціатив, наднизьких темпів економічного зростання тощо. Підтвердженням цього є незначна кількість учасників, емітентів, інструментів, недостатні обсяги коштів, що обертаються на вітчизняному фондовому ринку, і його суттєве відставання за більшістю показників не тільки від високорозвинених країн світу, а й від переважної більшості країн колишнього СРСР і Східної Європи. Окрім того, за багатьма параметрами та стандартами інфраструктура і законодавча база фондового ринку України не відповідають практиці функціонування фондових бірж у світі.

Читайте більше у статті к.е.н., старшого наукового співробітника відділу міжнародних фінансових досліджень Є.В.Редзюка «Сквіз-аут фондового ринку», опублікованій у газеті «Дзеркало тижня. Україна» 8 липня 2018 р.

27 червня 2018 р. у конференц-залі ДУ «Інститут економіки та прогнозування НАН України» у рамках виконання спільного українсько-німецького проекту відбулася конференція «Evaluating the Evaluation of Science Organisations in Ukraine – Possible Applications of Experiences from Germany». Метою конференції було узагальнення досвіду з оцінювання наукових установ за участі провідних фахівців з Німеччини та визначення шляхів поширення кращих практик при оцінці наукових установ в Україні.

У конференції взяли участь близько 50 учасників, серед яких представники НАН України, міністерств та відомств, вищих навчальних закладів та громадських організацій України. Відкрив конференцію заступник міністра освіти і науки України М.В. Стріха, наголосивши на актуальності для України теми конференції щодо оцінювання наукових установ та використання досвіду Німеччини в цьому питанні. Привітали учасників конференції перший заступник головного вченого секретаря НАН України  чл.-кор. НАН України В.О.Ємельянов та директор ДУ «Інститут економіки та прогнозування НАН України» академік В.М.Геєць.

У основній частині конференції з доповідями виступили проф. Ютта Гюнтер, завідувач кафедри економіки інновацій та структурних змін Бременського університету, керівник проекту з німецької сторони, яка презентувала основні етапи підготовки спільного проекту та шляхи його реалізації протягом 2017–2018 рр. Президент Асоціації Лейбниця у 2005–2010 рр. проф. Ернст Рітшель у своїй доповіді докладно висвітлив 20-річний досвід з оцінювання наукових установ Асоціації Лейбниця та надав рекомендації щодо ефективного оцінювання в Україні.

Керівник проекту з української сторони член-кор. НАН України, проф., І.Ю.Єгоров представив результати оцінювання наукових установ НАН України за 2016–2018 рр., акцентувавши увагу на проблемах, що виявилися у процедурі оцінювання.

Керуючий директор EVACONSULT та співробітник Центру соціальних досліджень (Асоціація Лейбниця, Німеччина) д-р Дагмар Симон презентувала доповідь щодо  сучасних тенденцій у процедурах вимірювання наукової діяльності, акцентувавши увагу на індикаторах, що найкращим чином відображатимуть ефективність науки.

Під час панельної дискусії представники Наукового комітету Національної Ради України з питань розвитку науки і технологій д.ф-м.н. О.К. Колежук, та чл.-кор. НАН України, проф., д.б.н. А.І. Ємець підняли такі важливі для України питання, як критерії відбору експертів для оцінювання науки за різними галузями наук, критерії визначення найкращих дослідників  тощо.

Важливість і гострота проблем розвитку регіонів України в останні роки привертають дедалі більшу увагу як політиків, так і дослідників й аналітиків до пошуку шляхів їх вирішення.

Залучення до економічного обороту не задіяних досі ресурсів, які доступні на регіональному рівні, посилення їх капіталізації мають потужний потенціал для значного прискорення економічного зростання. Водночас трагічний розвиток подій у Донецькій і Луганській областях наочно продемонстрував, до чого може призвести тривале ігнорування регіонально-специфічної проблематики, яке робить деформовані регіональні спільноти легкою здобиччю для потужних зовнішніх сил, зацікавлених у розігріві відцентрових тенденцій в Україні. Тому важливість регіонального розвитку та необхідність здійснення адекватної державної політики є очевидними і незаперечними. Тим більше, що нові виклики постійно відкривають нові виміри, в яких має застосовуватися така політика.

Змінюються умови, в яких розвиваються регіони, змінюється сам регіон як об’єкт державної політики. Формується суспільний запит на встановлення прозорого зв’язку між результатами економічного розвитку держави і регіону та конкретними зрушеннями в якості життя людей і громади в цілому.

На жаль, як це зазвичай трапляється у нашій новітній історії, розширення викликів поки що не здобуло належної відповіді у сфері державного управління. Після намагань жорсткого централізованого управління регіональним розвитком періоду “злочинної влади” наразі запанували інші крайнощі — зведення регіональної політики до реформи децентралізації.

Читайте більше у статті д.е.н., провідного наукового співробітника Інституту економіки та прогнозування НАН України Я.А.Жаліла “Про принципи сучасної політики регіонального розвитку”, надрукованій у газеті «Дзеркало тижня. Україна» 23 червня 2018 р.

Другий поспіль рік економіка України демонструє зростання.

Після вельми поміркованих 2,3% приросту ВВП у 2016-му минулий рік приніс 2,5%, що навіть перевищило очікування багатьох експертів. Принаймні можна говорити про формування позитивної тенденції — і відповідну оптимістичну зміну в очікуваннях, що дуже важливо для подовження та посилення позитивних трендів.

Проте наразі не викликає сумнівів необхідність досягти значно вищих темпів зростання — на рівні принаймні 6–7% на рік, а відповідні цілі озвучуються вже навіть зазвичай консервативнішими зарубіжними експертами. Між тим бачення шляху такого прискорення здебільшого обмежується інтенсифікацією виконання стандартних процедур: дерегуляції, протидії корупції, макроекономічної стабілізації (зниження інфляції), фіскального збалансування тощо, важливість яких не викликає сумніву. Сумнів викликає їхнядостатність для того, аби перевести українську економіку з режиму післякризового відновлення в режим динамічного зростання.

Головним рушієм 2017 року для економіки України став споживчий попит.

Інвестування в основний капітал стало головним рушієм відновлення економічного зростання у 2016 р. 

Читайте більше у статті д.е.н., провідного наукового співробітника Інституту економіки та прогнозування НАН України Я.А.Жаліла «Економічне зростання: чому ми його втрачаємо?», надрукованій у газеті «Дзеркало тижня. Україна» 19 травня 2018 р.

Чимало дискусій викликав законопроект “Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні” (далі — законопроект) у частині скасування пайової участі (№8124 від 15 березня 2018 р.). Прихильники цих змін говорять про необхідність поліпшити умови для ведення бізнесу в Україні, забуваючи при цьому, що скасування пайової участі може призвести до значного недофінансування інвестиційних потреб територіальних громад.

Які ж аргументи висуває Міністерство економічного розвитку і торгівлі України на користь скасування пайової участі та чи враховує ризики, які несе для місцевих бюджетів таке рішення?

Читайте більше у матеріалі к.е.н., наукового співробітника   ДУ «Інститут економіки та прогнозування НАН України» Д.В.Серебрянської «Скасування пайової участі – хрест на розвитку інфраструктури міст», надрукованій у газеті “Дзеркало тижня. Україна”, 12 травня 2018 р.

Одним із важливих напрямів реалізації положень Угоди про асоціацію з Європейським Союзом, а також економічної інтеграції із загальним ринком ЄС і забезпечення включеності в глобальні ланцюги доданої вартості є реалізація в Україні ідеї smart-спеціалізації.

Застосування цього новітнього підходу визначається як ключовий компонент співпраці в рамках Європейської політики добросусідства щодо можливості використовувати європейські структурні та інвестиційні фонди. З огляду на потребу долучитися до Стратегії розумних спеціалізацій (СРС) Євросоюзу в Україні з 2016 р. здійснюється доволі активна робота з вироблення узгодженої з ЄС позиції.

Для адекватного застосування принципів смарт-спеціалізації та отримання на цій підставі позитивних результатів украй важливо правильно усвідомлювати сутність цієї інноваційної системи розумних рішень, розробленої Євросоюзом для активізації структурних змін в економіці регіонів, формування і розвитку регіональної спроможності ефективного функціонування на найважливіших світових ринках. Проте в Україні смарт-спеціалізація саме як інноваційна система прийняття рішень у сфері регіональної та структурної політики на практиці взагалі не отримала розвитку.

Читайте більше у матеріалі к.е.н., старшого наукового співробітника відділу економічного зростання та структурних змін в економіці   ДУ «Інститут економіки та прогнозування НАН України» О.Ю.Снігової «Smart-спеціалізація та stupid-реалізація», надрукованій у газеті “Дзеркало тижня. Україна”, 28 квітня 2018 р.