Новини Інституту

Напередодні форуму “Промислова політика і ГМК: світовий досвід для України”  директор ДУ “Інститут економіки та прогнозування НАН України” ,  академік НАН України  В.М. Геєць дав інтерв’ю GMK Center про те, якою могла би бути промислова політика України, чому в країні не розвиваються технологічні галузі промисловості та коли припустилися найбільшої помилки в українському ГМК.

Читайте більше тут

Геостратегічні гравці сучасного світу, так звана група “великої вісімки”, у постколоніальну епоху прагнуть до економічного контролю над геополітичними центрами, до яких, на думку відомого політолога З.Бжезинського, належать такі країни, як Україна, Азербайджан, Туреччина, Іран та деякі інші (залежно від позиціонування в окремих макрорегіонах). Головними ознаками геополітичних центрів є наявність великих покладів природних ресурсів, а також вигідне географічне розташування на перетині світових торгових шляхів. Механізмами такого “цивілізаційного” контролю зазвичай обираються різні форми політичної та економічної інтеграції. Натомість гравітаційні моделі світової торгівлі показують, що в економічному сенсі у виграші залишаються геостратегічні гравці, які самі постають економічним ядром таких утворень. Саме контроль за геополітичними центрами дає можливість геостратегічним гравцям переспрямовувати та акумулювати енергетичні, матеріальні, трудові (перш за все інтелектуальні) та фінансові ресурси, що дозволяє цим країнам ставати технологічними лідерами світової економіки.

Читайте більше у статті к.е.н., провідного наукового співробітника ДУ “Інститут економіки та прогнозування НАН України”  В.Е.Ліра “Ресурсне прокляття”,  опублікованій у газеті “Дзеркало тижня. Україна” 6 квітня 2019 р.

28 березня 2019 р. відбувся семінар «Довгострокове енергетичне моделювання та прогнозування сценаріїв розвитку Енергетичної стратегії України на період до 2035 року», де були представлені результати дослідження, які отримані в проекті реалізації ініціативи «Стійка енергетика сприятлива до навколишнього середовища», що реалізується в рамках Програми енергетичного партнерства між Україною та Данією. Метою цього проекту є підтримка реалізації нової Енергетичної стратегії України до 2035 року –  надання цьому процесу аналітичного супроводження із використанням сучасного модельного інструментарію.

У заході взяли участь близько 50 представників різних міністерств, профільних агентств та асоціацій, а також громадських організацій, державних та приватних компаній, науковців та експертів. Від ДУ «Інститут економіки та прогнозування НАН України» результати моделювання різних сценаріїв розвитку паливно-енергетичного комплексу України на середньо- та довгострокову перспективу представив к.техн.н. Олександр Дячук. Розрахунок сценаріїв здійснювався з використанням розробленої в ІЕПр НАНУ економіко-математичної оптимізаційної моделі TIMES-Україна, що описує усі енергетичні потоки в Україні – від видобутку енергоресурсів та їх перетворення до кінцевого споживання. Модель TIMES-Україна відповідає методичним рекомендаціям міжнародних організацій з розробки енергетичних та екологічних прогнозів, зокрема, рекомендаціям секретаріату Рамкової Конвенції ООН зі зміни клімату стосовно розроблення національних повідомлень.

Удосконалення моделі TIMES- Україна та розробка сценаріїв відбувалися у тісній співпраці з Міністерством енергетики та вугільної промисловості України, а саме з Директоратом енергетичних ринків, який очолює Ольга Буславец. Великий внесок у досягнення якісних та вагомих результатів проекту  Українсько-данського енергетичного центру (Юлія Рибак та Андерс Крістенсен) та фахівців Данського енергетичного агентства (Аісма Вітіна, Джайда Вентуріні, Грегерс Ларсен).

Команду дослідників проекту становили не лише вітчизняні  (Олександр Дячук, Роман Подолець, Роман Юхимець, Влад Пеккоєв), а й також зарубіжні науковці – Олександр Балик, Маккель Сімонсен та Кеннет Карлссон з Данського технічного університету.

Детальніше з презентаційними матеріалами семінару можна ознайомитися  тут

Кількісні результати моделювання представлені на web-платформі за посиланням: https://www.timesukraine.tokni.com

За останні 20 років Україна перенесла три системні кризи — у 1998–1999, 2008–2009 і 2014–2015 рр. Усі вони супроводжувалися спадом виробництва, валютними, фінансовими, бюджетними, борговими та банківськими потрясіннями. Під час них країна втрачала доступ до зовнішніх кредитних ринків, а держава — фінансову спроможність. Усі стабілізаційні програми в такі моменти розроблялися міжнародними організаціями: задля їхніх кредитів Україна легко відмовлялася від частини свого суверенітету. Однак кожне його відновлення згодом закінчувалося новою кризою.

Останні п’ять років Україна перебуває під щоденним контролем МВФ. За цей час нами було ініційовано три стабілізаційні програми: Stand-by (2014), EFF (2015), Stand-by (2018). Кожна з них супроводжувалася не стільки обговоренням умов співробітництва з Фондом, скільки залякуванням загрозою дефолту. Причому найактивніше ажіотаж навколо фінансової неспроможності держави накручують, хоч як дивно, уряд із Нацбанком за потужної підтримки правлячої коаліції та її прибічників із експертного середовища.

При цьому, щоправда, не згадується, що за неповні п’ять років Україна встигла одержати від МВФ майже стільки ж (10,2 млрд СПЗ), скільки за попередні 19 років (10,7 млрд СПЗ). І що в пікових платежах 2019–2021 рр. практично немає “старих” зобов’язань перед Фондом, тому що весь сьогоднішній борг перед ним (8 млрд СПЗ) накопичено вже після 2013 р. У наявності загроза боргової пастки: зобов’язання перед головним кредитором плодяться швидше, ніж віддача від контрольованих ним програм.

Так, не встигнувши розпочати поточний Stand-by (2018), НБУ анонсував необхідність наступної стабілізаційної програми. Раніше таку саму потребу України в нових кредитах зазначало рейтингове агентство Fitch.

Не дивно, що за подібної ситуації час вести мову не про умови фінансової стабільності України, а про причини її відсутності.

Читайте більше у статті д-ра екон. наук, чл.-кор. НАН України, заступника директора ДУ “ Інститут економіки та прогнозування НАН України” С.О.Корабліна “Фінансова нестабільність”, опублікованому у газеті “Дзеркало тижня. Україна” 23 березня 2019 р.

Після здобуття незалежності Україна успадкувала від колишнього СРСР потужний гірничо-металургійний комплекс, який за своїми масштабами становив понад 35% колишнього загальносоюзного гірничо-металургійного комплексу. Проте глибока та затяжна економічна криза 1991–1995 рр., розрив економічних зв’язків між колишніми споживачами та металургами України, дефіцит обігових коштів унаслідок інфляції та неплатежів, згортання бюджетного фінансування, тиск потужних конкурентів на внутрішньому і зовнішньому ринках, дефіцит керованості розриву технологічно пов’язаних підприємств призвели до погіршення фінансово-економічних показників і різкого скорочення темпів зростання металургійного виробництва. Зокрема, за цей період обсяги виплавки чавуну скоротилися на 52,4%, сталі — на 53,4.

Проте чорна металургія була першою галуззю в Україні, яка змогла вийти з трансформаційної кризи та досить швидко переорієнтувалася з внутрішнього ринку на експорт. Експортна орієнтація була зумовлена низкою важливих чинників, насамперед намаганням вижити в умовах різкого скорочення внутрішнього попиту і майже повної відсутності обігових коштів на підприємствах.

Читайте більше у матеріалі вченого секретаря Інституту,  канд. техн. наук В.К.Хаустова  та  канд. екон. наук В.В.Венгера “Металургія України”, опублікованому  у газеті “Дзеркало тижня. Україна” 23 березня 2019 р.

Для того щоб металургійна галузь не занепадала, а розвивалася в руслі світових тенденцій, необхідно мати чіткий план поетапної модернізації виробництва. Цьому присвячена наступна стаття цих же авторів під назвою “Металургія України: куди йдемо?”,  опублікована в наступному номері  газети “Дзеркало тижня. Україна” — за 30 березня 2019 р.

13 березня 2019 року в  ДУ «Інститут економіки та прогнозування НАН України» у рамках виконання Проекту ЄБРР «Підтримка Уряду України з оновлення НВВ» відбувся методологічний семінар щодо розробки другого Національно-визначеного внеску України до Паризької угоди. Мета семінару  полягала у представленні та обговоренні методологічних підходів та модельного інструментарію для сценарної оцінки динаміки викидів парникових газів в Україні, які буде використано при підготовці другого Національно-визначеного внеску України до Паризької угоди.

До семінару долучилося понад 50 учасників, серед яких представники НАН України, міністерств, відомств, а також громадських організацій, державних та приватних компаній. Експерти активно обговорювали питання загальних принципів та методологічних підходів до розробки другого національно-визначеного внеску України, а також методологічних підходів до моделювання по секторах таких як, енергетика, промисловість, відходи, сільське господарство та землекористування, зміни землекористування і лісове господарство. Було відзначено, що до роботи над другим НВВ України за різними секторами будуть залучені іноземні та українські експерти. У загальному підсумку передбачається розробка декількох сценаріїв для оновленого НВВ України.

Детальніше з матеріалами семінару можна ознайомитися  тут

Більше фото та можливість відстежувати як триває процес щодо розробки другого Національно-визначеного внеску України до Паризької угоди – на сторінці Проекту ЄБРР “Підтримка Уряду України з оновлення НВВ” у Фейсбуку https://www.facebook.com/ukrainendc