Новини Інституту

Програма розвитку національного сектора до 2020 р. передбачає досить амбітні цілі, зокрема, консолідацію та розвиток біржової інфраструктури фінансового ринку. Втім, щодо біржових майданчиків з українським та російським капіталом мають місце подвійні стандарти, причому не на користь перших.
Більше читайте у статті д.е.н., зав. відділу грошово-кредитних відносин Н.М. Шелудько «Відсотки під підозрою», опублікованій 17 вересня 2015 р. у газеті «Урядовий кур’єр».

Пропозиції щодо того, як дрібним селянським (фермерським) господарствам вистояти у конкуренції з європейськими сільськогосподарськими підприємствами, оприлюднила на міжнародній науково-практичній конференції «Актуальні проблеми використання потенціалу економіки країни» (28–29 серпня, м. Київ) науковий співробітник відділу економічної історії, к.е.н. Л.В. Дідківська.
Докладніше про рекомендації читайте тут

Кредитори до укладання договору не виконують вимогу щодо розкриття інформації потенційним позичальникам про реальні процентні ставки за кредитами. Тож часом річна реальна ставка становить 135%. Іноді взагалі неможливо розрахувати відсоткові ставки, які застосовували, через брак інформації про додаткові комісійні та будь-які платежі. Такі висновки дослідження споживчого кредитування в Україні, проведеного Проектом «Розвиток фінансового сектору» (USAID/FINREP).
Більше про посилення захисту прав споживачів фінансових послуг, імплементацію європейської практики захисту прав споживачів читайте у статті к.е.н., ст.н.с відділу грошово-кредитних відносин Є.О. Бублика «На відкуп судді не дістанеться», опублікованій 26 серпня 2015 р. у газеті «Урядовий кур’єр».

Як подолати прояви квазіринковості, що мали місце  за роки незалежності, і сформувати  повноцінне середовище для  функціонування української економіки – цьому присвячена стаття директора Інституту економіки та прогнозування, академіка НАН України Валерія Михайловича Гейця “Від квазіринку до ринку та інвестиційного зростання”, опублікована у тижневику “Дзеркало тижня. Україна” за 22 серпня 2015 р. 

Глибока криза, що охопила українську економіку в 2013–2015 рр., зумовила її черговий спад і як ключове питання поставила на порядок денний проблему забезпечення динамічного економічного зростання. Адже відсутність такого зростання або вкрай низькі темпи посткризового відновлення економіки, в тому числі і ключових торговельних партнерів України, призведуть до подальшого падіння рівня життя населення і посилення соціальної напруги на тлі загроз, зумовлених збройним протистоянням на Сході країни.

 За роки незалежності Україна вдруге переживає кризу системного характеру, старт якої відбувся наприкінці 2008 р. Під час розв’язання проблем попередньої кризи, яка носить назву трансформаційної і яка визначила майбутній шлях розвитку української економіки, відбулося формування ринкового середовища і відповідної йому системи управління економікою. Хоча після більш як двох десятиліть їх становлення і спроб вдосконалення вони переважно не відповідають вимогам сучасності, незважаючи на те, що внаслідок приватизації приватна власність була інституціоналізована, і це було основним завданням трансформаційних змін.

Приватизація в Україні відбувалася хоча й за законами, але з їх масовим порушенням. Невипадково, за даними Інституту соціології НАН України, ще напередодні кризи (у 2008 р.) понад 64% опитаних ставилися до передачі великих підприємств у приватну власність швидше негативно і тільки 13,9% — швидше позитивно. Нині, напередодні чергової хвилі приватизації, ці показники ще більш контрастні. Через неповноту ринкових перетворень ефективного власника, готового капіталізувати прибутки, сформувати не вдалося. Інститут економіки та прогнозування НАН України, дослідивши підсумки вітчизняної приватизації 2000–2010 рр., дійшов висновку, що за результатами діяльності приватизовані підприємства погіршили свої доприватизаційні показники. Саме тому чергова і, швидше за все, заключна частина приватизації 2015–2016 рр. має відбуватися із суттєвими корективами в законі про приватизацію. Інакше ця її хвиля призведе до збільшення монопольного контролю над власністю (читай — олігархату), а також до того, що отримані в дохід бюджету фінансові ресурси знову будуть використані на проїдання, а не для інвестування. Здійснення широкомасштабної приватизації державного майна в період 2015–2016 рр. має ряд значних ризиків. По-перше, це ризик низьких цін на об’єкти приватизації. Продаж майна відбуватиметься, по суті, в екстремальних умовах, а тому ціна продажу об’єктів державного майна, за нашими оцінками, може виявитися в 3–5 разів нижчою, ніж за звичайних умов. По-друге, існує загроза недоотримання бюджетом доходів унаслідок неналежної підготовки об’єктів до продажу через термінову необхідність здійснення цього етапу приватизації. По-третє, в разі відсутностічіткості і прозорості процесів приватизації 2015–2016 рр. можна очікувати посилення невдоволення населення.

По-четверте, існують ризики, пов’язані із соціально-економічними наслідками приватизації в базових галузях економіки, особливо в енергетиці. Досвід зарубіжних країн показав, що внаслідок приватизації ціни на енергію не знижувались, як очікувалось, а збільшувалися (Болгарія, Росія). Неконтрольоване швидке зростання тарифів мало негативні соціальні наслідки навіть у Росії, де проблеми з енергоресурсами значно менші, ніж в Україні. Це змушувало державу обмежувати тарифи у “ручному режимі”, що зумовило відплив з галузі приватного капіталу та домінування в ній державних корпорацій, які наразі контролюють понад 60% її установленої потужності. По-п’яте, є ризики, пов’язані зі зниженням ефективності діяльності приватизованих підприємств (порівняно із доприватизаційним періодом). Наші дослідження показують: теза про те, що перехід до приватної власності автоматично забезпечує поліпшення фінансових результатів роботи підприємств, в Україні не знаходить свого підтвердження.

Більше читайте тут: http://gazeta.dt.ua/macrolevel/vid-kvazirinku-do-rinku-ta-investiciynogo-zrostannya-_.html

Реалізація зваженої валютної політики, у тому числі становлення адекватного режиму валютного курсоутворення, — одна з найважливіших умов відновлення економіки і досягнення її сталого зростання. Вибір такого режиму у багатьох країнах диктується не тільки економічними умовами, а й політико-правовими, інституційними, психологічними факторами. Для України цей процес має особливо чутливі аспекти.

Більше про оптимальний режим валютного курсоутворення в умовах макроекономічної нестабільності та ведення воєнних дій  читайте  у статті н.с. відділу міжнародних фінансових досліджень Ольги Шпенюк  “Без амортизаторів”, опублікованій  14 серпня 2015 р. у газеті “Дзеркало тижня. Україна”.