Програма розвитку національного сектора до 2020 р. передбачає досить амбітні цілі, зокрема, консолідацію та розвиток біржової інфраструктури фінансового ринку. Втім, щодо біржових майданчиків з українським та російським капіталом мають місце подвійні стандарти, причому не на користь перших. Більше читайте у статті д.е.н., зав. відділу грошово-кредитних відносин Н.М. Шелудько «Відсотки під підозрою», опублікованій 17 вересня 2015 р. у газеті «Урядовий кур'єр».

 

Як подолати прояви квазіринковості, що мали місце  за роки незалежності, і сформувати  повноцінне середовище для  функціонування української економіки - цьому присвячена стаття директора Інституту економіки та прогнозування, академіка НАН України Валерія Михайловича Гейця “Від квазіринку до ринку та інвестиційного зростання”, опублікована у тижневику “Дзеркало тижня. Україна” за 22 серпня 2015 р. 

Глибока криза, що охопила українську економіку в 2013–2015 рр., зумовила її черговий спад і як ключове питання поставила на порядок денний проблему забезпечення динамічного економічного зростання. Адже відсутність такого зростання або вкрай низькі темпи посткризового відновлення економіки, в тому числі і ключових торговельних партнерів України, призведуть до подальшого падіння рівня життя населення і посилення соціальної напруги на тлі загроз, зумовлених збройним протистоянням на Сході країни.

 За роки незалежності Україна вдруге переживає кризу системного характеру, старт якої відбувся наприкінці 2008 р. Під час розв'язання проблем попередньої кризи, яка носить назву трансформаційної і яка визначила майбутній шлях розвитку української економіки, відбулося формування ринкового середовища і відповідної йому системи управління економікою. Хоча після більш як двох десятиліть їх становлення і спроб вдосконалення вони переважно не відповідають вимогам сучасності, незважаючи на те, що внаслідок приватизації приватна власність була інституціоналізована, і це було основним завданням трансформаційних змін.

Приватизація в Україні відбувалася хоча й за законами, але з їх масовим порушенням. Невипадково, за даними Інституту соціології НАН України, ще напередодні кризи (у 2008 р.) понад 64% опитаних ставилися до передачі великих підприємств у приватну власність швидше негативно і тільки 13,9% — швидше позитивно. Нині, напередодні чергової хвилі приватизації, ці показники ще більш контрастні. Через неповноту ринкових перетворень ефективного власника, готового капіталізувати прибутки, сформувати не вдалося. Інститут економіки та прогнозування НАН України, дослідивши підсумки вітчизняної приватизації 2000–2010 рр., дійшов висновку, що за результатами діяльності приватизовані підприємства погіршили свої доприватизаційні показники. Саме тому чергова і, швидше за все, заключна частина приватизації 2015–2016 рр. має відбуватися із суттєвими корективами в законі про приватизацію. Інакше ця її хвиля призведе до збільшення монопольного контролю над власністю (читай — олігархату), а також до того, що отримані в дохід бюджету фінансові ресурси знову будуть використані на проїдання, а не для інвестування. Здійснення широкомасштабної приватизації державного майна в період 2015–2016 рр. має ряд значних ризиків. По-перше, це ризик низьких цін на об'єкти приватизації. Продаж майна відбуватиметься, по суті, в екстремальних умовах, а тому ціна продажу об'єктів державного майна, за нашими оцінками, може виявитися в 3–5 разів нижчою, ніж за звичайних умов. По-друге, існує загроза недоотримання бюджетом доходів унаслідок неналежної підготовки об'єктів до продажу через термінову необхідність здійснення цього етапу приватизації. По-третє, в разі відсутностічіткості і прозорості процесів приватизації 2015–2016 рр. можна очікувати посилення невдоволення населення.

По-четверте, існують ризики, пов'язані із соціально-економічними наслідками приватизації в базових галузях економіки, особливо в енергетиці. Досвід зарубіжних країн показав, що внаслідок приватизації ціни на енергію не знижувались, як очікувалось, а збільшувалися (Болгарія, Росія). Неконтрольоване швидке зростання тарифів мало негативні соціальні наслідки навіть у Росії, де проблеми з енергоресурсами значно менші, ніж в Україні. Це змушувало державу обмежувати тарифи у "ручному режимі", що зумовило відплив з галузі приватного капіталу та домінування в ній державних корпорацій, які наразі контролюють понад 60% її установленої потужності. По-п'яте, є ризики, пов'язані зі зниженням ефективності діяльності приватизованих підприємств (порівняно із доприватизаційним періодом). Наші дослідження показують: теза про те, що перехід до приватної власності автоматично забезпечує поліпшення фінансових результатів роботи підприємств, в Україні не знаходить свого підтвердження.

Більше читайте тут: http://gazeta.dt.ua/macrolevel/vid-kvazirinku-do-rinku-ta-investiciynogo-zrostannya-_.html

Торік формат Фонду гарантування вкладів фізосіб (ФГВФ) визначив його неспроможність виконувати власні зобов’язання через брак коштів для виплат. Втрати перекладаються на державу. Шукати шляхів нарощування власних коштів ФГВФ без зміни системного підходу до підтримки стабільності банківської системи нераціонально.

Більше про відмінності у  вітчизняному та європейському підходах до гарантування вкладів, напрями вдосконалення вітчизняної системи гарантування вкладів читайте  у статті к.е.н., ст.н.с відділу грошово-кредитних відносин А.І. Шкляра "Банківський нагляд: недогляд обертається збитками", опублікованій   у газеті «Урядовий кур'єр» 14 серпня 2015 р.

Україна перебуває у глибокій і системній кризі, яка стосується всіх аспектів суспільного життя, але особливо рельєфно виявляється у грошово-кредитній сфері. Найважливішим інструментом регулювання процесів у цій сфері є грошово-кредитна політика. Тут неправильні підходи й рішення призводять до мільярдних втрат, негативно позначаються на стані економіки і громадян. НБУ вже піддавався серйозній критиці, в тому числі на сторінках DT.UA. Нині ж важливіше зосередитися на пошуку прийнятних рішень, які відповідали б ситуації. Детальніше про це - у матеріалі чл.-кор. НАН України А.А.Гриценка “Яка грошово-кредитна політика потрібна Україні” , опублікованому в газеті «Дзеркало тижня. Україна» за 24 липня 2015 р.

Закон України «Про особливості корпоративного управління в банках» сприяє поліпшенню якості корпоративного управління. У ньому закріплено повноваження, які повинні належати до виключної компетенції правління банків (їх дев’ять). Однак цей документ не сприяє усуненню основної складової ризику корпоративного управління, а саме комплаєнс-ризику (ризик юрсанкцій, фінансових збитків або втрати репутації внаслідок невиконання банком вимог законодавства та внутрішніх правил). Визначено та посилено вимоги до кількісного та особового складу рад банків, проте не враховано рекомендації про непарну кількість осіб у раді, що має значний вплив на процедури голосування та прийняття рішень. Детальніше – у коментарі н.с. відділу грошово-кредитних відносин К.І. Рожкової "Фінустанови ризикують репутацією" газеті «Урядовий кур'єр» від 11 червня 2015 р. http://ukurier.gov.ua/uk/news/finustanovi-rizikuyut-reputaciyeyu/