Ukrainian
English 
Оновлений план зменшення викидів парникових газів в атмосферу українські урядовці останні три місяці називали не інакше як "амбітним". Так само охарактеризував його президент Володимир Зеленський, анонсуючи на конференції COP26 у Глазго (листопад 2021 р.) наміри щодо скорочення у наступне десятиріччя забруднення повітря до рівня 35% від 1990 р. На тлі цілей, які оголошують світові лідери парникових викидів, український план справді може здатися передовим. Так, США очікують у 2030 р. вуглецеву емісію на рівні 57% порівняно з 1990 роком, Японія – 60%, ЄС - 45%. Перебуваючи у Глазго, українська делегація пішла на рішучий крок – приєдналась до міжнародної ініціативи з повної відмови від спалення вугілля на ТЕС до 2035 р. Стрімку декарбонізацію Україна пережила ще в 1990-ті роки. Тоді йшлося, однак, не про захист клімату, це стало наслідком колапсу радянської індустрії. Не було значної емісії парникових газів і під час відновлення ВВП у наступному десятиріччі. Однак після чергового падіння внаслідок світової кризи 2008-го року українська економіка й атмосферне забруднення перебувають у прямій залежності. Тож, щоб знизити викиди, економіці потрібні структурні реформи в економіці. Однак, як свідчить цьогорічне опитування німецького фонду імені Фрідріха Еберта, кліматичні зміни хвилюють менше половини українських громадян, загалом екологічні проблеми вважають для себе пріоритетними близько чверті. Не готові українці і платити за декарбонізацію з власної кишені. Саме тому, наприклад, за оцінками міністерства довкілля масовий перехід на приватний електричний автотранспорт - питання не найближчих двох десятиріч. У репортажі “Україна і зміна клімату: обіцянки замість досягнень?“ 09 листопада.2021 р. від DW: Ukrainian взяв участь к.т.н., провідник науковий співробітник сектора прогнозування поливно-енергетичного комплексу О.А. Дячук.
ЗУПИНИТИ ВІЙНУ!
Звернення ДУ «Інститут економіки та прогнозування НАН України»
В Україні війна. Її розв’язала Росія. «Русский мир» приніс нашому народові горе, смерть та розруху. Він намагається стерти з землі переважно російськомовні Харків, Суми і Маріуполь. Залишає на своєму шляху знищені села Слобожанщини, Чернігівщини та Київщини. Руки загарбників у крові невинних дітей. Цьому немає і ніколи не буде жодного виправдання.
Окупантів словами не зупинити, але мовчати не можна.
Ми звертаємся зі словами вдячності до наших захисників-військових, добровольців тероборони, добробатівців, волонтерів, мільйонів наших співвітчизників, які щодня роблять все, щоб забезпечити нас світлом, теплом та їжею.
Ми дякуємо всьому світові, який встав на захист наших прав та свобод. Ми ніколи не забудемо іноземних добровольців, які ризикують життям, захищаючи наші родини. Ми цінуємо підтримку міжнародної наукової спільноти. Ми чуємо при цьому і голоси російських громадян, але нас продовжують вбивати. Щодня. Щоночі. Жінок, дітей, старих та немічних людей.
Нас вбивають за те, що ми не хочемо «русского мира». За те, що ми захищаємо свою землю. За наш європейський вибір. За наше майбутнє.
Гармати змінюють та надають страшного сенсу взаємовідносинам історичних сусідів. Їх жнива – десятки тисяч вбитих та скалічених, мільйони біженців, знищені міста та села, зруйновані мости, спотворені долі.
Це – не наш вибір. Це – вибір країни-агресора. Але ми вистоїмо. Ми повернемося до нормального життя, до звичайних людських відносин. Ми змусимо нас поважати. І це відбудеться тим скоріше, чим міцнішими будуть всі ті, для кого життя кожної людини є дивом, а не «тріскою при рубанні дров».
Державне благословення вбивства – важкий морок середньовіччя. Весь світ бачить, як він опускається на Росію. Це – безвихідь. Щоб остаточно не потрапити до неї, треба зупинитися. Це перше, що треба зробити, щоб не перетворитися на вічного ізгоя, який всім заздрить, всім погрожує і всіх жахається.
Безумовна зупинка вогню та перемовини – перший крок від цієї прірви. Його треба робити негайно. Заради тих, чиї життя ще можна зберегти. Заради припинення цієї божевільної війни. Заради всіх тих, хто ще може після неї народитися.
