Зволікання з реформуванням, неефективна організація, недостатнє фінансування професійної освіти в Україні призвели до значного дефіциту одних кваліфікованих робітників на ринку праці і надмірної кількості — інших. В Україні з 2014 року Мінекономіки розробляє середньостроковий прогноз потреби у фахівцях і робітничих кадрах на ринку праці. Однак відсутність необхідних даних щодо продуктивності праці та кількості зайнятих у розрізі всіх без винятку видів діяльності перекреслює будь-яку можливість застосувати прогноз для якісних змін у сфері підготовки кадрів. Довгострокового прогнозу, який би враховував глобальні тенденції у сфері праці та різні сценарії національного економічного зростання, теж немає. В таких умовах уряд значною мірою переклав завдання приведення до відповідності професійної освіти потребам в Україні на місцевий рівень. І тут виникає питання щодо фінансування освіти: ймовірно, після пандемії воно зменшиться в усьому світі, тоді як потреби в ньому, навпаки, зростуть. У таких умовах новим викликом стають перегляд підходів і обґрунтована зміна пріоритетів фінансування освіти, що забезпечуватимуть стійкість освітніх систем у кризові періоди. Читайте більше у статті Н.М. Назукової, к.е.н., старшого наукового співробітника відділу державних фінансів ДУ “Інститут економіки та прогнозування НАН України”   “Яких професій не вистачає  Україні, і що з цим робити”,   опублікованій на сайті zn,ua  24 листопада 2021 р.

Здобувши на початку 90-х років минулого століття незалежність, Україна стала володаркою однієї з найрозвиненіших у Європі мереж залізниць. Крім того, залізниця мала досить високорозвинену виробничу інфраструктуру, високоосвічений управлінський апарат і технічно грамотний обслуговуючий персонал. Що сталося у результаті реформування залізничної транспортної інфраструктури за 30 років та необхідні кроки щодо оздоровлення УЗ окреслено у статті к.е.н., старшого наукового співробітника О.Б.Піріашвілі “Куди ведуть Україну залізничні колії”, розміщеній на  сайті  zn,ua 13 вересня 2021 р.

Земля – це спільне багатство, яке продукує необхідні для виживання засоби: воду та їжу, місце проживання і ресурси для рекреації. Вона є гарантом збереження біорізноманіття, здоров’я, екологічної безпеки і місця для життєдіяльності. Вона нерухома, невідновлювана і невід’ємно пов’язана із людьми та живими спільнотами. Протягом усієї історії людстваземля розглядалася не лише як фактор виробництва, а й як унікальне соціальне благо для її власника. У 1940-х роках земельні реформи у багатьох країнах світу були зумовлені необхідністю відновити суспільну справедливість і права людини, зневажені політикою колоніалізму. Ці реформи, підтримувані сильною політичною волею, мали велику спільну мету — швидке скорочення масштабів бідності та нерівності, звільнення селян від політичної влади поміщиків та їхньої монополії на ринках землі, праці та капіталу. В наукових колах такі земельні трансформації мають назву егалітарна (перерозподільна) соціально орієнтована земельна реформа. З початку 1980-х років у багатьох країнах курс земельних реформ став змінюватися відповідно до проголошеної нової концепції земельних трансформацій: ринок — це найефективніший механізм розподілу землі та визначення ефективного власника. Перехід цей відбувався під зовнішнім тиском, тому що на міжнародній арені виокремилася значна частина країн (особливо серед країн, що розвиваються), які через тривалий економічний спад накопичили значні борги перед економічно розвиненими промисловими державами світу. Країни-боржники не могли отримати нових запозичень без підписання угоди з Міжнародним валютним фондом і Світовим банком щодо повернення боргів на основі тимчасової лібералізації ринку. Країнам-боржникам було запропоновано пакети програм, які передбачали абсолютну дерегуляцію ринків, у тому числі ринку землі. Два підходи до земельної реформи різняться їхніми цільовими установками. Егалітарна реформа основним пріоритетом визначає швидке зменшення масштабів бідності в сільській місцевості та розвиток здібностей набувачів землі для нарощення їхнього потенціалу для імплементації у загальносуспільний контекст. Ринково орієнтована земельна реформа ставить за мету економічну ефективність розподілу ресурсів на ринкових засадах, щоб забезпечити зростання орієнтованого на експорт сільського господарства. Іншими словами, в центрі егалітарного підходу — людина, а в центрі ринкового — економіка. Читайте більше у статті д.е.н., чл.-кор. НАН України, завідувачки відділу економіки і політики аграрних перетворень ДУ “Інститут економіки та прогнозування НАН України”  О.М.Бородіної “Земельна реформа і права людини”, розміщеній на  сайті zn,ua  16.04.2021 р.

Обмежувальні протиепідемічні заходи, запроваджені у відповідь на пандемію коронавірусу, спричинили низку економічних та психологічних наслідків для України, зокрема звуження пропозиції, зниження доходів громадян, скорочення робочих місць; виникнення у людей відчуття небезпеки та побоювань заразитися коронавірусом. Зважаючи на суттєвий вплив пандемії на економіку країни та на свідомість людей, чи доцільно припустити, що зазначені наслідки спровокували трансформацію системи цінностей населення України? І як це вплинуло на зміни споживчої поведінки населення? Читайте більше у матеріалі к.е.н., наукового співробітника ДУ “Інститут економіки та прогнозування НАН України” Г.Ю. Яценко “Зміни споживчої поведінки населення у відповідь на трансформацію системи цінностей під час пандемії“, розміщеному на ресурсі LB.ua 12 січня 2021 р.

У результаті негативних наслідків пандемії COVID-19 падіння інвестицій (ВНОК) в першому півріччі 2020 року у країнах Єврозони становило -10.2%р/р. В Австралії за період з 20 березня по 20 червня 2020 ВНОК скоротився на 6.5% р/р. У Китаї в перші два місяці 2020 року інвестиції впали на 24.5% р/р. В економіці України за підсумками першого півріччя 2020 року падіння інвестицій (ВНОК) становило 21.9% р/р. Скорочення обсягів капітальних інвестицій продемонстрували всі види економічної діяльності, із очікувано найбільш глибоким падінням в галузях сектора послуг. Втім, чи є питання падіння капітальних інвестицій нагальним в умовах, коли вся економіка потерпає від наслідків пандемії COVID-19? Чи є інвестиційний попит вагомим рушієм економічного зростання України, а якщо так, то які кроки в напрямі підтримання інвестиційної активності вже були зроблені на рівні держави і які заходи можна запозичити з досвіду стимулювання інвестиційної активності інших країн – читайте у матеріалі к.е.н., наукового співробітника ДУ “Інститут економіки та прогнозування НАН України” Г.Ю. Яценко “Інвестиційний попит в Україні: динаміка та шляхи стимулювання в умовах пандемії COVID-19”,  розміщеному на ресурсі LB.ua 10 листопада 2020 р.