Хоч як парадоксально це звучить (беручи до уваги значні розбіжності в рівні розвитку), але сьогодні найгострішою проблемою і нашої, і західної банківської системи є необхідність змусити комерційні банки кредитувати економіку.

Центробанки країн Західної Європи, США та Японії просто змучилися, придумуючи різні схеми “кількісного пом’якшення” своєї монетарної політики задля того, щоб підштовхнути комерційні банки до активізації кредитної діяльності. Це завдання настільки важливе, що часом здається, нібито деякі регулятори вже готові на практиці втілити в життя образний вислів М.Фрідмана про розкидання грошей з вертольота. Принаймні ні безпрецедентно низькі ставки рефінансування, ні від’ємні ставки за резервними депозитами комерційних банків (які вони тримають у центробанку), ні розширення переліку цінних паперів, прийнятих центробанками як забезпечення (за рахунок іпотечних і корпоративних ЦП), не змогли істотно пожвавити кредитування та впевнено вивести економіку зі стагнації: хоча процес нібито і йде, але дуже повільно та непевно.

Ми до таких новацій поки що, мабуть, не готові  і більше покладаємося на адміністративний примус або силу закликів до банкірів зменшити свої апетити та надавати кредити хоча б удвічі дешевше. Насправді ситуація настільки складна, що, як кажуть, лише закликами не обійтися. Як і адміністративними заходами: тому що можна пригнати коня до води, але не можна змусити його пити, особливо якщо вода токсична. А в нашому випадку токсичними є банківські активи, тобто видані ними кредити. Не те щоб усі, але значна їхня частина. Що робити в такій ситуації?

Більше читайте у статті д.е.н., головного наукового співробітника Інституту економіки та прогнозування НАН України О.М.Шарова “Банківська система України: час справжніх реформ?”,  опублікованій у газеті “Дзеркало тижня. Україна” 28 січня 2017 р.