В умовах глобалізації та лібералізації економічних відносин у багатьох регіонах світу активізуються процеси, що мають негативні впливи на аграрне землекористування, сільський уклад і сільський розвиток, проявляючись через зниження участі сільського населення у процесах місцевого економічного розвитку, ресурсокористування, контролю за земельними ресурсами. В Україні схожі питання останнім часом розглядаються переважно в контексті земельної реформи, ринку землі та пов’язаних із цим ризиків. Прив’язка до найактуальніших вітчизняних проблем у земельних відносинах є зрозумілою, але частково звужує можливості усвідомлення широкими колами громадянського суспільства та представниками влади наявних різнопланових ризиків, які часто розглядаються однією стороною політичних дискусій як “надумані” аргументи опонентів вільного ринку землі, тоді як інша сторона часто бачить варіанти вирішення цих проблем виключно через додаткові обмеження та врегулювання питань ринкового обігу сільськогосподарських земель. В аналітичній записці “Нова європейська реальність у землеволодінні та землекористуванні”,  підготовленій співробітниками відділу економіки і політики аграрних перетворень ДУ “Інститут економіки та прогнозування НАН України” за редакцією д.е.н., член-кореспондента НАН України О.М. Бородіної, проблеми аграрного землекористування, господарського та ринкового руху сільськогосподарських земель розглядаються на прикладі держав ЄС із кількох причин. З одного боку, ми хочемо показати, що ці проблеми не є виключно наслідком ринкових трансформацій, властивих насамперед менш розвиненим країнам, де відбулися значні трансформації аграрних економічних систем, хоча в ЄС гострота цих проблем, звісно, є вищою саме для східноєвропейських членів спільноти. Тому ризики для України існуватимуть об’єктивно і незалежно від рівня врегулювання вітчизняного ринку землі, і це підтверджується наявністю таких проблем у “старих” членах Євросоюзу з відносно ефективними системами регулювання ринкового обігу земель. З іншого боку, ми аргументуємо, що навіть за наявності багатьох запобіжників та додаткових регуляторів у “нових” державах Євросоюзу активізувалися небажані процеси деаграризації землекористування, де воно є невід’ємною частиною сільського укладу, відбувається відчуження сільського населення від процесів використання місцевих ресурсів тощо. Україні слід враховувати наявність аналогічних ризиків при розробленні державної політики, відмовившись від сприйняття таких ризиків виключно як “заполітизованих” у ході дискусій про варіанти розвитку вітчизняної земельної реформи.