Кризи завжди лікували інвестиціями в інфраструктуру життєзабезпечення. Це давало змогу значно знизити безробіття, зміцнити внутрішній ринок, створити привабливі умови для розвитку бізнесу. Нинішня криза не стала винятком. Пандемія показала плюси й мінуси залучення приватного бізнесу для реалізації довгострокових фінансово містких проєктів на умовах державно-приватного партнерства (ДПП). Серед плюсів ДПП – закріплені договорами відносини бізнесу та публічної влади в умовах виникнення форс-мажорних ситуацій. У якісно підготовлених договорах чітко визначено, в який спосіб коригуються зобов'язання сторін, якщо щось пішло не так. Відповідно, проєкти, реалізовані на умовах ДПП, виявилися набагато стійкішими до кризи, ніж комерційні. Затребуваність механізму ДПП нині значно підвищилася. Але при цьому зросла й конкуренція країн по залученню бізнесу в інфраструктуру. У результаті дискусій, що відбуваються нині в міжнародному експертному середовищі, вже позначилися проблемні питання, на вирішенні яких слід зосередитися країнам, особливо з економіками, що розвиваються, аби перемогти в конкурентній боротьбі за приватні інвестиції. Що ж відбувається нині з ДПП в Україні? Чи планує держава залучати приватний бізнес до модернізації інфраструктури? Відповіді на ці запитання зависли в повітрі. Читайте більше у матеріалі д.е.н., провідного наукового співробітника відділу моделювання та прогнозування економічного розвитку ДУ “Інститут економіки та прогнозування НАН України” І.В. Запатріної , “Бізнес і влада: уроки пандемії”, розміщеному на сайті https://dt.ua/14 квітня 2020 р.
ЗУПИНИТИ ВІЙНУ!
Звернення ДУ «Інститут економіки та прогнозування НАН України»
В Україні війна. Її розв’язала Росія. «Русский мир» приніс нашому народові горе, смерть та розруху. Він намагається стерти з землі переважно російськомовні Харків, Суми і Маріуполь. Залишає на своєму шляху знищені села Слобожанщини, Чернігівщини та Київщини. Руки загарбників у крові невинних дітей. Цьому немає і ніколи не буде жодного виправдання. Окупантів словами не зупинити, але мовчати не можна. Ми звертаємся зі словами вдячності до наших захисників-військових, добровольців тероборони, добробатівців, волонтерів, мільйонів наших співвітчизників, які щодня роблять все, щоб забезпечити нас світлом, теплом та їжею. Ми дякуємо всьому світові, який встав на захист наших прав та свобод. Ми ніколи не забудемо іноземних добровольців, які ризикують життям, захищаючи наші родини. Ми цінуємо підтримку міжнародної наукової спільноти. Ми чуємо при цьому і голоси російських громадян, але нас продовжують вбивати. Щодня. Щоночі. Жінок, дітей, старих та немічних людей. Нас вбивають за те, що ми не хочемо «русского мира». За те, що ми захищаємо свою землю. За наш європейський вибір. За наше майбутнє. Гармати змінюють та надають страшного сенсу взаємовідносинам історичних сусідів. Їх жнива – десятки тисяч вбитих та скалічених, мільйони біженців, знищені міста та села, зруйновані мости, спотворені долі. Це – не наш вибір. Це – вибір країни-агресора. Але ми вистоїмо. Ми повернемося до нормального життя, до звичайних людських відносин. Ми змусимо нас поважати. І це відбудеться тим скоріше, чим міцнішими будуть всі ті, для кого життя кожної людини є дивом, а не «тріскою при рубанні дров». Державне благословення вбивства – важкий морок середньовіччя. Весь світ бачить, як він опускається на Росію. Це – безвихідь. Щоб остаточно не потрапити до неї, треба зупинитися. Це перше, що треба зробити, щоб не перетворитися на вічного ізгоя, який всім заздрить, всім погрожує і всіх жахається. Безумовна зупинка вогню та перемовини – перший крок від цієї прірви. Його треба робити негайно. Заради тих, чиї життя ще можна зберегти. Заради припинення цієї божевільної війни. Заради всіх тих, хто ще може після неї народитися.