Розроблення Стратегії розвитку високих технологій – це проблема, розв’язання якої стоїть в Україні на порядку денному вже багато років. Очевидно, що сутність (зміст), дієздатність та ефективність цього документу значною мірою залежать від механізму його створення, який передбачає спільні цілеспрямовані дії загальнодержавного масштабу з обов'язковим залученням представників політики, науки, бізнесу та громадськості. Ефективність такого підходу обумовлюється саме спільними зусиллями осіб, зацікавлених у використанні та створенні загальнодоступних знань, що сприяє більшому внутрішньому та зовнішньому усвідомленню процесу. Досвід країн ЄС доводить, що хоча для них і було визначено спільні пріоритети, розбіжності у державному устрої, політичних та культурних традиціях, системі національних прерогатив вплинули на формування специфічних підходів як до механізму розроблення, так і до способів реалізації стратегії, а також визначення ролі та місця державних органів влади й управління у процесі її втілення. Водночас спільні риси все ж таки є. Це, по-перше, процедура розроблення, а саме: застосування методу відкритої та колективної праці; міжміністерське співробітництво у процесі розроблення стратегії; створення стратегії під керівництвом найвищого рівня виконавчої влади (голови держави та уряду). По-друге, це практика підготовки документу, зокрема: визначення тематичних секторів та встановлення пріоритетів бюджетних асигнувань на вирішення завдань. Отже, методологічний підхід до формування аналогічних документів у країнах ЄС переважно базується на таких принципах: • використанні кращого світового досвіду; • зосередженні зусиль на пріоритетах; • зміцненні партнерських відносин; • покращенні звітності. Викладене вище та інші результати аналізу досвіду країн ЄС стали підґрунтям для коментарів провідного наукового співробітника відділу інноваційної політики, економіки та організації високих технологій , д.е.н. О.Б. Саліхової щодо проекту «Стратегії розвитку високотехнологічних галузей до 2025 року». Детальніше читайте у статті «А МЕРТ і нині там… Щодо Проекту «Стратегії з розвитку високотехнологічних галузей до 2025 року», розміщеній на сайті журналу “Економіст” 26 травня 2016 р. Пропонуємо долучитися до публічного обговорення цього питання.
ЗУПИНИТИ ВІЙНУ!
Звернення ДУ «Інститут економіки та прогнозування НАН України»
В Україні війна. Її розв’язала Росія. «Русский мир» приніс нашому народові горе, смерть та розруху. Він намагається стерти з землі переважно російськомовні Харків, Суми і Маріуполь. Залишає на своєму шляху знищені села Слобожанщини, Чернігівщини та Київщини. Руки загарбників у крові невинних дітей. Цьому немає і ніколи не буде жодного виправдання. Окупантів словами не зупинити, але мовчати не можна. Ми звертаємся зі словами вдячності до наших захисників-військових, добровольців тероборони, добробатівців, волонтерів, мільйонів наших співвітчизників, які щодня роблять все, щоб забезпечити нас світлом, теплом та їжею. Ми дякуємо всьому світові, який встав на захист наших прав та свобод. Ми ніколи не забудемо іноземних добровольців, які ризикують життям, захищаючи наші родини. Ми цінуємо підтримку міжнародної наукової спільноти. Ми чуємо при цьому і голоси російських громадян, але нас продовжують вбивати. Щодня. Щоночі. Жінок, дітей, старих та немічних людей. Нас вбивають за те, що ми не хочемо «русского мира». За те, що ми захищаємо свою землю. За наш європейський вибір. За наше майбутнє. Гармати змінюють та надають страшного сенсу взаємовідносинам історичних сусідів. Їх жнива – десятки тисяч вбитих та скалічених, мільйони біженців, знищені міста та села, зруйновані мости, спотворені долі. Це – не наш вибір. Це – вибір країни-агресора. Але ми вистоїмо. Ми повернемося до нормального життя, до звичайних людських відносин. Ми змусимо нас поважати. І це відбудеться тим скоріше, чим міцнішими будуть всі ті, для кого життя кожної людини є дивом, а не «тріскою при рубанні дров». Державне благословення вбивства – важкий морок середньовіччя. Весь світ бачить, як він опускається на Росію. Це – безвихідь. Щоб остаточно не потрапити до неї, треба зупинитися. Це перше, що треба зробити, щоб не перетворитися на вічного ізгоя, який всім заздрить, всім погрожує і всіх жахається. Безумовна зупинка вогню та перемовини – перший крок від цієї прірви. Його треба робити негайно. Заради тих, чиї життя ще можна зберегти. Заради припинення цієї божевільної війни. Заради всіх тих, хто ще може після неї народитися.